Дмитро Степаненко - Окопні історії - фронтовий щоденник

Край поля купа битих ящиків. Полем повільно їде самотня будка саперів. У будці починає деренчати міна, і її копняком виштовхують назовні по гладенькій підлозі. Міна гепається на землю в майже правильний рядочок і продовжує деренчати, як і кілька десятків її подружок. Збоку здається, що вони сердяться на саперів за неделікатне ставлення, а вояки мовчки тікають, як від сварливих баб на базарі.

Виштовхнута з будки міна падає на ребро, підскакує на грудці і закочується прямо під колесо. Бах!!!!

Сапер — професія небезпечна. Дуже.

На клапан прибуло поповнення. Із собою ні їжі не привезли, ні води. Бліндажів вільних нема, де житимуть — невідомо.

Сяк-так по одному, по двоє розіпхали їх по сусідніх бліндажах.

Кривбас варить вечерю. Підходить Ватаг:

— Треба хлопців погодувати.

— Я собі варю, і вам трохи. На всіх не вистачить.

— А що ж вони їстимуть?

— Хай беруть і варять. Продукти є.

— Ну, давай, хай сьогодні повечеряють із нами, а завтра вже самі готують.

— …

Прийшли воїни, посьорбали суп. Теоретично мала би прозвучати подяка, але вийшло по-іншому:

— А на друге що буде?

Кривбас завис так швидко, що не встиг навіть здивуватися. Зреагував Кузя:

— Бамбулєй по горбу лопатою…

Наш народ ніяк не звикне, що мама і бабуся вдома залишилися і турбуватися за них нікому. Складно декому без няньки…

На передову прибули мінометники-новобранці. Теорію знають, на полігонах стріляли непогано. Аби ще трохи бойового досвіду, ціни б їм не було. Командир мінометників домовився із сусідами-добровольцями про обмін досвідом і невеличке практичне заняття зі стрільби по справжньому противнику в бойовій обстановці.

Підходящий об’єкт для тренувань знайшовся швидко. Крайнім призначили ДОТ із ДШК за півтора кілометра від наших позицій у межах прямого бачення. Прибули «гуру»: Болгарин з напарником. Усі гуртом розгорнули «Васильок».

— Ви що, стріляти будете? — де не взялися розвідники.

— Та кинемо парочку мін.

— Мужики, пів години тому наші спостерігачі помітили між деревами неправильно замаскований сєпарський Урал. Координати вже розрахували, тут три кілометри усього. Накриєте?

– Із дорогою душею! Диктуйте. А спостерігачу на пост передайте, хай уважно дивиться і коректує вогонь.

Василька трохи повернули. Вкинули касету на чотири міни. Бах-бах-бах-БАХ! Чорний дим…

— Не знаю, чи в Урал, але кудись точно влучили.

— Ну ви й чорти! — вийшов на зв’язок спостерігач. — Дві міни влетіли просто в лобове скло. Снайпери!

Очі новобранців щасливо заблищали.

– І де той обіцяний ДОТ? — уже голосом господаря озвався Болгарин.

Міномет налаштували на настильну стрільбу й перша касета мін лягла поряд із ДОТом. Сєпари поховалися усередину й затихли. Поправочка. Друга касета. Ще ближче. Третя касета. Одна міна влітає просто в амбразуру ДОТу. Вибухнуло, наче від гаубичного снаряду.

— Боєкомплект здетонував, — відмітив розвідник, коли уламки бетонних блоків упали на землю в новій, трохи хаотичній композиції.

— Ага, помітна вийшла братська могила.

— Я думав, так лише в кіно буває.

— Класно бути мінометником, — переморгнулися новобранці.

— Класно москалів мочити. А чим, то вже не так важливо. У цій справі головне кількість.

Хто хоч раз бував у поході та пив чай, заварений на вогні, добре пам’ятає цей тонкий аромат і особливий присмак.

Рецепт простий: відро води довести до кипіння, кинути жменю заварки (головне, щоб не в пакетиках) і відразу зняти. Хай кілька хвилин настоїться під кришкою, тоді додати цукру й можна пити.

Весь секрет у тому, що вода на вогнищі трохи «прокопчується» димком. Тому навіть найдорожчий чай, заварений вдома, програватиме дешевому, завареному на живому вогні. Це абсолютно різні смакові категорії.

П’ятеро бійців вирішили попити чайку. Організували вогнище. І тут трохи невчасно мінометний обстріл. Розбіглися по позиціях. Після обстрілу приходять — дрова прогоріли. Підкидали ще дров, почепили казанок із водою. Знову обстріл. Розбіглись. Зійшлись — казанок вибухом перекинуло. Долили води, підкинули дров. Вода ось-ось закипить. Ще обстріл, але вже надовго. Прийшли — вода холодна. Чи то не закипіла, чи вже встигла охолонути. Скільки було лайки, пропустимо. Один не витримав, попив води і пішов собі, а четверо затятих всілися навколо вогню і продовжують готувати. Знову обстріл. Все, набридло бігати, ніхто нікуди не йде, сидять і дивляться, як вода закипає. Одна міна падає поряд. Троє потрапило в госпіталь, одному пощастило.