Юрий Рогоза - Невиконане замовлення

— Знаєте, але ж у молодому бізнесі не розгубилися перш, за все колишні партійні і комсомольські активісти. Під загальну паніку так вміло стали вони мільйонерами, що це просто вражає. Зараз майже всі вони — в парламенті. А інші фінансують їх як старих друзів, з якими мають спільні інтереси. Щоправда, я для себе давно пояснив це — саме вони, наші, ідеологічні вожді всіх рівнів, знали правду, не схожу на ті слова, які самі ж промовляли з трибун. Саме вони звикли тверезо оцінювати ситуацію, а головне, мали контакти по всій країні, й до того ж пройшли жорстке загартування системою. Але ж Ви…

— Я не була членом КПРС і не була "завзятим" комсомольським активістом. В 1990 році, якщо мене не підводить пам'ять, у друзів чоловікових батьків ми позичили 5 тисяч рублів — іще старих, радянських (причому таємно від самих батьків, вони б нам не пробачили такої "авантюри"). Як зараз пам'ятаю… І для початку ми взялись за екзотичний на той час відеопрокат. Потім купили брокерське місце на Російській товарне-сировинній біржі, де

кипіло торгівельне життя всього пострадянського простору. Саме там, мов на долоні, стало видно всі економічні проблеми України — зокрема, енергетичні — й шляхи до їх вирішення. І ми почали відновлювати традиційні ринки збуту українських товарів на території Росії. А через п'ять років, ціною величезних зусиль (чи потрібно розповідати про них зараз?) корпорація, якою я на той час керувала, та котру я сама фактично створила, мала річний обіг десять мільярдів доларів. Тоді це було найкрупніше підприємство не те що в Україні — в усьому СНД не було нічого подібного. І Україна не мала боргів перед Росією за природний газ, а на початку 1997 року навіть вийшла на можливість передоплати.

"Але ж вона не те що не приховує цього! — вражено подумав я. — Вона пишається, як пишається кожна нормальна людина наслідками своєї праці, художник — гарно написаною картиною, будівельник — зведеним будинком…" Але невже вона — політик! — не розуміє, що сама ця сума велетенська не викличе у нашого змученого народу нічого, крім ненависті! Що ж вона каже мені, найманому мисливцю за її скальпом", такі речі, та ще й відкрито! Та ще й із гордістю! Хитрішою ж потрібно бути, Юліє Володимирівно, невже незрозумілої..

Я підняв очі. "Олігарх" Тимошенко спокійно дивилася на мене, замовклого.

Чи вразило мене почуте? Не знаю. Можливо, тільки цифрою — не звик мислити мільярдними сумами. Що ж до успіху… Скільки юнаків починали грати у футбол разом із Шевченком? Що — всі вони грають за європейські суперклуби? Скільки юнаків боксували в одній секції з Кличками, сиділи за партами поруч із Патоном? Та й узагалі — чи мені про це говорити? Величезне число колись молодих людей — однолітків моїх, мріяло про літературний успіх, і тепер вважають мене вискочкою і

кон'юнктурником, вперто намагаючись не помічати любові мільйонів людей до того, що я роблю…

Людина не зобов'язана бути чемпіоном. Перемогла вона чи залишилася однією з простих п'ятдесяти мільйонів, у всякому випадку заслуговує вона на життя багате й культурне, на людське життя заслуговує. Та часто не має. Тому й визріває в неї ненависть до людей успішніших — і не важливо, що виявили більше, ніж вона, таланту, енергії, зусиль… Бідність (а тим більше нужда) не вибачають успіху, а тим більше, такого, який виражається не в забитому голі чи написанні модної книжки, а в зароблених грошах. Вона не вірить у чесні мільярди. Воно й не дивно. Чому ми взагалі чекаємо на справедливість від людей, з якими сама держава повелася несправедливо й жорстоко?..

ЩО СКАЗАТИ МАМІ?

— Юліє Володимирівно… — (я на хвилину завмер, відчувши у собі раптом бажання, що невідомо звідки з'явилося, сказати: "Не говори навіть таких слів, ти ж ніби розумниця, адже не пробачать, не те що не виберуть у парламент — проклянуть тебе з твоїми десятьма мільярдами! Знайшла коли в правду гратися!.." Та сказав зовсім інше, — Юліє Володимирівно, я розумію, що людина може бути талановита в бізнесі, як і в усьому іншому. Але ж я буду про це писати… (прихована обережність була в моїх словах, дуже я чомусь захотів, щоб вловила її моя співрозмовниця, це вже працював "клац")… І я живу серед людей. І знаю, що для більшості з них 10 тисяч доларів — гроші, які неможливо заробити чесною працею. А Ви — 10 мільярдів… Навіщо далеко йти. Моя ось мама — мудра жінка, та й не найбідніша (допомагаю, як можу),

прочитавши це, скаже про Вас (можу посперечатися на що завгодно): "Злодійка твоя Тимошенко. Як і всі вони. Тому що не можна за п'ять років зробити з п'яти тисяч аж десять мільярдів, не крадучи народних грошей. Це вона й такі, як вона, розтягнули, розграбували все, що ми створювали покоління за поколінням, пограбували старих і бюджетників!" І, крім моєї мами, скаже так добрий десяток мільйонів людей, можете мені повірити…