Олег Друздев - Іван Мазепа

Гетьмана відправили на заслання, а на його місце почали обирати нового керманича. Кандидатів було двоє: один усім відомий, інший такий собі сюрприз. Явним був Василь Борковський, про якого ми вже згадували, а от «сюрпризом» став Іван Мазепа. Мазепа дійсно мав деяку підтримку, особливо серед колишніх дорошенківців, та все ж його кандидатура всерйоз не розглядалась, а дарма… Поки йшли дебати щодо кандидатур, в таборі Голіцина на повний хід йшла підготовка нових статей, на яких мав присягнути новий гетьман. Голіцин вирішив використати момент для того, щоб здійснити свій план підпорядкування України. Був складений документ з 22 статей, 14 з яких ми наведемо нижче. За назвою місцевості вони отримали назву «Коломацькі статті». Та перш ніж навести їх, звернемо увагу на самі вибори.

Голіцин був людиною розумною і хитрою. Він знав про все, що відбувається, як знала це і старшина, однак подав це як обрання згідно козацьких вольностей і звичаїв. Заздалегідь він оточив козацький табір своїм військом, щоб все відбулось за його сценарієм. На загальній Коломацькій раді було подано обидві кандидатури, однією з них був і Мазепа. Старшина не розглядала його як суперника Борковського, тому, коли князь вказав на нього, здивуванню не було меж.

У історичній літературі ще з ХІХ століття міцно вкоренився міф про те, що нібито Мазепа за своє призначення дав хабара князю. Але давайте трішки поміркуємо. Згідно оповідей, які досі кочують з книжки до книжки, Мазепа дав урядовим міністрам хабара за рекомендацію, при цьому позичив гроші у самого Борковського, які він не дав Голіцину в якості «подяки» за рекомендацію, і, заплативши князю, став гетьманом. Іншими словами, Мазепа підкупив Голіцина за кошти або Борковського, або ж самого Самойловича (адже майно Самойловича було поділене між військовою скарбницею Війська Запорізького та царською казною). Ніби все логічно, однак поставимо таке питання: чи міг звичайний генеральний осавул, наближений скинутого гетьмана, який, за висловом Самійла Величка (автор одного з козацьких літописів), був людиною «бідною та цілковито залежною від гетьмана» дати хабара князю, який фактично керував Московським царством? Очевидно, що ні. Голіцину гроші не були важливі. Гроші ні Борковського, ні Самойловича, які він міг сам повністю конфіскувати, йому не були потрібні. У чому ж тоді причина несподіваного призначення Мазепи?

Досить згадати, хто такий Голіцин. Будучи людиною освіченою, князь Василь стояв на позиціях самодержавства, за якого автономія України мала зійти до мінімуму, що дозволяло би використовувати її як знаряддя для досягнення власних цілей. Такого стану речей можна було досягти тільки завдяки особі, яка стояла б на чолі Гетьманщини і виконувала волю князя. Голіцин добре знався на старшинських справах і розумів, що фактично єдиним таким кандидатом був саме Мазепа. Мазепа, з яким вони познайомилися ще під час Чигиринських походів, справляв враження освіченої людини, подібних до його поглядів. Але культурної близькості бракувало. Князь знав, що Іван Мазепа є людиною небагатою, до того ж чужаком серед лівобережної старшини, яка відверто його недолюб­лювала. Це ставило його в залежність від Голіцина, від його волі. Небезпеки того, що він буде вести власну гру, як це намагався робити його попередник Самойлович, не було. Саме тому вибір генералісимуса впав на Івана Мазепу. Передаючи булаву йому до рук, князь розраховував, що він стане слухняним знаряддям в його руках. Своєрідним юридичним оформленням цього підпорядкування мали стати статті договору, на якому присягав Мазепа. Процитуємо цей документ, що складався з 22 пунктів.

Божею милостию пресветлейших и державнейших государей царей и великих князей Иоанна Алексеевича, Петра Алексеевича все Великия, и Малыя, и Белыя Росии самодержцев и многих государств и земель восточных, и западных, и северных отчичей и дедичей, и наследников, и государей, и обладателей. На челобитие их царского величества подданного Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетмана Ивана Степановича Мазепы и генералной старшины, и всего Войска Запорожского на ниже писанные статьи милостивой указ.

1

В челобитье ево, гетмана Ивана Степановича и генеральной старшины, и полковников з знатным товариством и всего Войска Запорожского написано, чтоб они, великие государи, пожаловали их, изволили ево, гетмана, с старшиною, и с Войском Запорожским, и со всем народом малоросийским имети в своей государской милости и в призрении как преж сего, так и ныне и впред будущие времена при належаших их правах. И на то повелели им дать свою царского величества милостивую грамоту для посполитого народа.