Андрій Парубій - Записки коменданта

З початком грудня основні дії перенеслися з вулиць Києва у стіни Верховного Суду України. Уся країна з нетерпінням спостерігала за процесом оскарження легітимності другого туру виборів Президента України.

Для польових командирів найважливішим завданням було забезпечення порядку на вулицях, забезпечення блокади адміністративних будівель.

Періодично керівництво штабу давало розпорядження щодо захоплення Кабінету Міністрів. Ми мобілізовували усі сили, підтягували сотні до входу у Кабмін. Кілька годин з нетерпінням чекали команди на штурм. Та її не було. Кожен відбій зневірював людей.

На вулиці ми перемогли, небезпека минула. Але з'явилося багато авантюристів і пройдисвітів, які проголошували себе керівниками різноманітних спецслужб, котрі нібито отримали доручення «особисто від Ющенка». Тепер вони, а не «біло-сині» завдавали найбільше клопоту. Ці підозрілі типи приходили перевіряти охорону Українського Дому, організацію нашої роботи. З кожним необхідно було поспілкуватися. Робота коменданта нагадувала роботу психоаналітика. Мало того, що люди і так були перевтомлені, але так звані «керівники спецслужб» часто ще більше загострювали ситуацію. Інколи вони приходили цілими групами і треба було докласти немалих зусиль, аби уникнути прямого конфлікту.

Біля Кабміну налагодили майже дружні стосунки з комендантом будівлі. Нам вдавалося навіть проводити спільні заходи.

Найважче доводилося під час перезміни ОМОНу. З перших днів революції у Кабміні розташувався підрозділ

спецназу. А оскільки входи були заблоковані, то ці люди протягом тривалого часу жили ізольовано від світу, у приміщенні з автономним харчуванням. На рівні штабу було узгоджено дозволити «перезміну» ОМОНу. Це означало, що одних необхідно випустити, а інших впустити до будівлі за умови блокади Кабміну. Цю «відповідальну» місію, звичайно, доручили нам. І проблема була не в стосунках з ОМОНом, а в тому, аби переконати учасників блокади випустити з будинку один підрозділ міліції, а впустити інший. Останнє було найважче. Цим завданням зайнялися кілька сотень на чолі з найдосвідченішим командиром на псевдо «Малюк». Йому доводилося робити прохід між протестувальниками до службового входу в Кабмін. Під час здійснення перевірки особового складу омонівців усі вони, від рядового до майора, ввічливо показували нашим сотникам свої посвідчення. Це одна з умов перезміни, аби в Кабмін не потрапив російський спецназ. Справді, у ті дні революційні командири вирішували набагато більше, ніж досвідчені керівники спецслужб.

З певного часу ми дозволили деяким працівникам Кабміну проходити на свої робочі місця. Одного ранку до мене зателефонував відповідальний за блокаду Кабміну.

- Тут біля мене чоловік, заступник міністра. Хоче зайти до Кабміну.

- Пропустіть... - Мене повідомили, що, згідно з домовленістю, ми не пропускаємо лише Януковича і міністрів.

- Він хоче з Вами поговорити.

- Добре, передай слухавку.

Я мав декілька хвилин вільного часу.

- Доброго дня. Це говорить заступник міністра фінансів. А хто зі мною говорить?

- Комендант Українського Дому, - відповів я.

- Ви б не могли пояснити, чому я, заступник міністра, повинен у Вас питати дозволу, щоби потрапити на своє робоче місце?

Його свята наївність мене потішила.

- Бо на вулиці революція, пане заступнику міністра, і Ви повинні дякувати Богу, що є хтось, до кого Ви може передзвонити і потрапити у свій робочий кабінет.

- Добре, дякую! - здивовано почув його вже лагідний голос. - А завтра я зможу зайти?

- Так, звичайно, тільки попередньо передзвоніть. Ця ситуація яскраво характеризує наші взаємини з працівниками Кабміну в останні дні революції. Блокади ми не знімали до рішення Верховного суду, однак запровадили своєрідний пропускний режим.

Усі очікували вердикту Верховного суду. Чи буде визнана перемога Ющенка в другому турі? Чи буде оголошено третій? Власне, рішення про переголосування і мало формально завершити революцію.

З грудня Верховний Суд України постановив скасувати результати другого туру виборів, оскільки порушення 21 листопада мали масовий характер. Суд визнав, що Центральна виборча комісія поспішила з оголошенням 24 листопада результатів виборів на користь Януковича.

Також було прийнято рішення про переголосування другого туру виборів - 26 грудня. Вся країна спостерігала за роботою Верховного Суду, засідання якого тривало понад сім годин. Рішення Суду ми вітали як велику перемогу.