Андрій Парубій: Записки коменданта

- Хлопчики, що ж то робиться? Я почув по телевізору, що на Майдані бракує харчів, порадився з дружиною й зарізав свиню. Привіз м'ясо, а ви не приймаєте...

Чоловік показав на старенький «Москвич».

- Десять годин добирався із Франківщини, щоб привезти вам їсти. Прийміть!.. То від щирого серця.

Мені захотілося обняти цю людину і щиро потиснути його спрацьовані руки. Колись ось такі, як цей галицький селянин, прості люди, ризикуючи власним життям і безпекою своєї сім'ї, добровільно носили харчі своїм захисникам, воїнам УПА. Історія повторюється.

Я дав доручення вивантажити м'ясо і пообіцяв, що до вечора для буфету дістану холодильник. Потім подякував дідові, настрій в якого змінився. Він радісно допомагав перенести м'ясо, пояснюючи, як його краще приготувати, безперестанку дякуючи. Для його сім'ї і для нього було дуже важливо хоч якось долучитись до перемоги революції. Я провів його до машини. Він пояснив, що мусить сходити на Майдан, аби побачити Ющенка, а потім додому. Десять годин на старенькому «Москвичу» до свого села, до своєї дружини, аби розповісти, як допоміг хлопцям у Києві, розповісти, що бачив Ющенка і що ми обов'язково переможемо.

Я таки дістав холодильники. їх надала для революції фірма «Росинка». Це надзвичайно допомогло у зберіганні їжі. Проблема полягала ще й у тому, що нам довелося забезпечувати продуктами ще ряд опорних пунктів революції. Особливо тих, які ми обладнали як місце ночівлі для протестувальників, котрі не могли уміститись в Українському Домі. Це були своєрідні філії. В деяких з них організовано ночували наші сотні. Таких об'єктів було більше десяти. їжа швидко розходилася як в Українському Домі, так і по об'єктах. Тому важко було спрогнозувати раціон харчування. Деяких продуктів було забагато, інших не вистачало. Харчуванням доводилося забезпечувати ще й пункти блокування адміністративних будівель. Оскільки залога Українського Дому була відповідальною за будівлю Кабміну, налагодили харчування учасників протесту біля Кабміну, а головне, «залізних» барабанників, котрі стали одним з яскравих символів революції.

Деколи до нас приходили власники київських ресторанів. Пояснювали, що на певний час закривають заклад для сторонніх відвідувачів і готові безкоштовно харчувати учасників акції протесту, повідомляли, куди можна прийти поїсти. Нас просили лише розподілити людей по змінах.

Гостро закарбувався в пам'яті випадок, коли один з таких власників - респектабельного вигляду молодий чоловік особисто попросив мене, аби я не забув відіслати до його ресторанчика людей, бо їхня кухня готує для нас найсмачніші страви. Я пообіцяв, що люди увечері будуть. Але - чергова тривога, чергова довготривала блокада Кабміну, очікування команди на штурм. Усі люди були задіяні в цій акції. В напрузі я забув повідомити власника ресторану, що нас не буде. Я не мав його телефону і пізніше навіть не зміг вибачитись перед ним. Донині відчуваю цю провину. Сподіваюсь, він зрозумів: нас відволікли невідкладні справи.

Найгірше було на останньому етапі, коли відповідальний Центрального штабу оголосив, що усі продукти треба здати в централізований склад, бо на об'єкти привозитимуть готове харчування. Продукти ми здали, а готових страв почали завозити у декілька разів менше від наших потреб, і то з перебоями. Тому буфети продовжували функціонувати до останнього дня роботи штабу Українського Дому.

Одним з важливих підрозділів Українського Дому була прес-служба. З перших днів цю ділянку курував один з моїх заступників Антін. Пізніше до роботи долучились професійні журналісти Петро і Зоряна, котрі налагодили самодостатню і активну діяльність прес-служби. Тут зареєструвалося понад 400 журналістів, котрі постійно потребували інформації. Не обійшлося без великого напливу іноземних представників мас-медіа. Постала нагальна потреба у перекладачах, які почали працювати у прес-центрі і вдень, і вночі. Протягом дня у нас інколи було до десяти англомовних перекладачів. На початках вбачалася тенденційність. Деякі телевізійники намагалися зафіксувати картинку, яка б компрометувала революцію. Особливо спочатку, коли в Українському Домі ночували понад шість тисяч людей. Тоді спали навіть на сходах. І звичайно, такі зйомки можна було б потім трактувати як завгодно. Я заборонив втручатися у роботу журналістів. Ми лише надавали їм супровід.

Прес-служба інформувала мас-медіа про потреби революційного штабу. Власне, завдяки таким повідомленням ми забезпечили постачання медикаментів і продуктів харчування.