Андрій Парубій - Записки коменданта

8 грудня Верховна Рада України, в обмін на «політреформу», прийняла рішення відправити у

відставку ЦВК і сформувати нову комісію без представників Партії Регіонів. Також Верховна Рада прийняла зміни до закону про повторні вибори 402 голосами.

9 грудня зранку ми зняли блокаду Кабміну. Це відбулося урочисто. П'ять сотень уніформованих національних дружинників вишикувалися біля входу в Кабмін. О 8 годині ранку я виступив перед дружинниками з короткою промовою і привітав їх з перемогою. Біля нас зібралось чимало журналістів, багато було працівників Кабміну. О 8.15 Векша по мегафону дав команду, і сотні Національних дружин організовано рушили з-під входу в Кабмін у напрямку Українського дому.

Так була знята блокада Кабміну.

6 грудня Ющенко особисто на Майдані офіційно оголосив про закінчення широкомасштабних акцій протесту. Відбувся величний мітинг.

Штаб ще давав доручення дотримати блокаду Адміністрації Президента до переголосування. Потім було розпорядження утримуватися в Українському Домі до проголошення результатів. Я розумів, що результат виборів вирішуватиметься не на вулиці, а на виборчих дільницях. У перемозі Ющенка вже ніхто не сумнівався.

Ще десять днів після оголошення закінчення акцій протесту Український Дім працював як революційний штаб. 14 грудня, після святкування Андрія, ми почали згортатися. Охочих залишитись організовано скерували у наметове містечко біля Верховної Ради. Інших ешелонами відправляли по домівках. Продукти і спорядження передавали частково у Центральний штаб, частково в наметове містечко.

Для мене було важливим, аби ми залишили Український Дім у такому стані, який застали, коли вперше увійшли сюди. Найменше, чого я хотів, - це щоб нас порівнювали із матросами, що вдерлися до Зимового палацу.

Це були дні рутинної роботи і прощання з Українським Домом. Діяли у злагоді з адміністрацією будинку, що нам всіляко допомагала і підтримувала наші дії. Керівник адміністрації Наталія Пилипівна знала, з якими труднощами звільняли протестувальники інші адміністративні будівлі, і тому не могла повірити, що ми не тільки вчасно звільнимо будинок, а ще й своїми силами приберемо його. З перших днів нашого перебування в Українському Домі його керівництво залишило свої робочі місця. Пізніше мені розповіла Наталія Пилипівна, що на них чинився шалений тиск з вимогою викликати міліцію або подавати на нас до суду. Але не зважаючи на те, що не було керівництва, рядові працівники Дому продовжували працювати і забезпечували функціонування будівлі - роботу системи вентиляції, роботу аптеки і буфету. Вони чітко стали на сторону революції і всіма силами допомагали нам.

Через декілька днів налагодилися робочі контакти і з керівництвом Дому. Ми спільно узгоджували, які приміщення можна займати, а які - ні, оскільки там знаходяться цінні речі, експозиції. В наступні дні ми діяли у повній злагоді і разом вирішували як максимально забезпечити повноцінне функціонування штабу. Часто жартували, що між нами налагодилися контакти як між терористами і їхніми заручниками. Література з психології описує, що часто ці стосунки переходять від початкової неприязні до психологічного контакту і спільного бажання разом вирішити проблемну ситуацію.

На останньому етапі Наталія Пилипівна і її заступник Ольга Пилипівна вже повністю усвідомлювали важливість штабу Українського Дому для революції і відчували себе майже співучасниками діяльності та функціонування штабу.

15 лютого ми зробили прощальний революційний «фуршет». В одному із залів зібрались усі керівники та активісти підрозділів революційного штабу. Наші кухарі наробили канапок. Ми вперше купили шампанське. До того в Домі був жорсткий «сухий закон»: якщо охорона на вході виявляла у когось спиртне - виливала у смітник. Оргвідділ підготував грамоти, якими нагородили активістів революційного штабу. Атмосфера піднесена, навіть переможна. А мені було до болю сумно. Ось ми зараз роз'їдемось - і закінчиться ціла епоха, можливо, найбільша пригода в житті кожного з нас.

Близько одинадцятої вечора почали сідати в автобуси. Санітарна служба домивала поверхи будинку. О 23.30 автобуси рушили до Львова, забравши з собою останні групи залоги фортеці Помаранчевої революції. Залишилися зі мною мої заступники і помічники. Векша і Птах були у Домі від першої до останньої хвилини. Разом ми востаннє пройшли поверхами, згадуючи революційні дні. Революційний штаб Українського Дому цілковито відповідав своїй назві. В буремні дні революції він об'єднав українців з усіх куточків держави. Тут не було поділу на Схід і Захід. Наш штаб - це була одна родина, Український Дім. Дім - для всіх українців.