Михаил Омелянович-Павленко - Спогади командарма (1917-1920)

Військового комісара також спіткала невдача: під свист і погрозливі вигуки, він покинув трибину. Тоді "Совіт" передав мені повновласть і просить розпочати вправи.

Викликаю командірів, наказую: "Там — десь, в 10 верстах, появилася дивізія Донців, вона має намір захопити Катеринослав" і т. д. Далі роздаю ролі, — наказую розпочати вправи, сам зі штабом займаю командне місце. Довго чекаю, нарешті, помічаю, що мій "аппарат боротьби" починає помалу виказувати ознаки життя: ось, незграбно, баталіони почали навіть займати свої вихідні для бою місця, але потім знов ані руш… Чекаю, посилаю спитати, в чім справа, мені доповідають: "Вибірають делегацію". Дійсно, бачу окремі купи, які, відокремившися від частин, наближаються до командного пункту. Питаю, в чім справа? "Так — що, — дозвольте донести, — товариші кажуть, що з братами донцями воювати не будуть". Далі йти вже було нікуди, — зрозуміли це й "совітяне". На цьому вправи й залишилися.

Цей інцідент показав Українцям, що велетень-залога, який демонстрував у всіх постановах свою відданість Совітам, був на гнилих ногах. 3 цього моменту успішніше пішла наша праця по організаціі 3-го Гайдамацького Катеринославського Коша й українізація гарматних частин та кінноти. Помітне було також лояльніше відношення до Українців у всіх тих частин, де розум ще панував над чуттям.

Корнілов не рушав з Дону й цим фактично всі конфлікти полагодились. Проте, я помічаю змагання "совітів" утримати свої впливи у місті, а в Українців прагнення — захопити нові позиції у всіх ділянках внутрішнього життя. Спільними зусиллями, в сталому контакті з політичним проводом, всі українські частини ведуть далі працю коло зорганізування своїх сил.

Ця внутрішня організаційна праця наша увесь час порушалася окремими епізодами, що як вихор прокочувалися по губернії, — вимагаючи від нас наших наглих репостів. Всілякого безладдя й бешкетів взагалі було досить, але особливо сильно в моїй памяти врізалося отсе: всюди на осінь 17 року були вже напади на винокурні та горілчані склади. Це питання турбувало мене особливо, бо в самому Катеринославі був величезнии склад спірту; самих наповнених півпляшок було коло 15 тисяч. В особі начальника складу я стрінув надзвичайно совісну й гарну людину, правда, трохи мало активну і ми, зваживши всі обставини, прийшли до висновку, що було-б краще тримати спірт у великих баках, які сполучити, в свою чергу, більшими рурами з місцевою каналізацією. Рури повинні бути такі завбільшки, щоби, при наглій потребі, за яку годину можна було б випорожнити усі баки. Для переведення всієї цієї підготовчої праці, треба було бодай що найменьше два тижні, — час на ті обставини за великий, бо ця нова епідемія ширилася по губернії дуже швидко й ось-ось мала захопити й Катеринослав. Рішаємо обтягнути склад дротами, поширити по місті чутки, що дроти при потребі електризуємо; виставили з гайдамаків сторожу з кулеметами й за цими охоронними засобами розпочали виконувати нашу програму. А поспішати було треба…

В Єлисаветі також був склад, менший: донесення звідти казали, що там було сильне бажання у елементів непорядку їх опанувати: команда залоги не могла гарантувати нам удержати склад від грабунку. Доводилося підсилити іх відділом із Катеринослава і, на знак повної солідарности в цьому питанню всіх політичних напрямків, Катеринослав висилає туди відділ у такому складі: чету з баталіону георгієвських кавалерів, сотню українського куріня, чету, що особливо підпирала Совіти, два автопанцирники плюс команду в 16 чоловік анархістів-індивідуалістів. Треба зазначити, що цей інтерполітичний відділ прекрасно виконав своє завдання. Особливо добре виконували службу панове-анархісти: в критичний момент вони своїми бомбами (важко собі уявити анархіста без бомби) просто врятували ситуацію.

3 часом наша Катеринославська голота все ж таки пронюхала про ту працю, яка тишком провадилася в нашому горілчаному складі й шукала тільки якоїсь причепки, аби підняти дебош, щоби потім ширші маси кинути й на склад. Війська вони не боялися, а навіть були з ними в контакті. Така нагода скоро трапилась. Влада схопила відомого на Катеринославщині розбійника, що вирізав цілу родину з 7-ми душ і увязнила його в головному корпусі Катеринославської вязниці. Натовп кинувся до вязниці, бажаючи злінчувати розбійника, на прізвище "Білошапка".