Федір Пігідо - Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

Після цих слів при підготовці тексту до друку у 1954 р. було вилучено такі слова: «Українська Повстанська Армія ще й тепер хоробро стоїть за свою поневолену Батьківщину в нерівному бою з червоними ордами НКВС та об'єднаними московсько–чесько–польськими дивізіями».

Йдеться про домовленість польського уряду з урядами СРСР і Чехословаччини про спільні дії проти УПА у 1947 р. Чехословаччина виставила у вересні 1947 р. на кордон з Польщею понад 13,5 тис. вояків. Водночас з тим на цьому кордоні було сконцентровано потужні радянські військові з'єднання.

При підготовці рукопису до друку у 1954 р. тут було вилучено речення: «Діяльність УПА за останні три з половиною роки відбувається в межах підсовєтської України та на теренах Польщі й Словаччини, які перебувають під фактичним контролем совєтського НКВС.»

З проголошенням незалежної України дослідники одержали можливість без обмежень вивчати історію національно–визвольного руху, в тому числі діяльність ОУН і УПА. Уже оприлюднено чимало унікальних документів щодо історії УПА, видано багато наукових праць і популярної літератури. Нині широкий читацький загал може ознайомитися з літературою, в якій неупереджено і об'єктивно висвітлюється безліч заборонених за комуністичної доби проблем історії українського народу, його боротьбу за національне і соціальне визволення зокрема.

Проте політико–ідеологічне протистояння навколо проблеми діяльності ОУН і УПА в українському суспільстві все ще триває.

Die Zulage (нім.) — надбавка.

Ландштурмісти — ополченці.

Der Ausländer (нім.) — іноземець.

Від нім. Fertrawenstelle — націонал–соціалістські заклади, що сприяли одержанню східними робітниками робочих місць.

Командант табору.

Намагаючись зупинити наступ радянських військ, Гітлер наказав розробити і втілити в життя так звану «програму оборони», тобто тотальної мобілізації людських і матеріальних ресурсів. Продовжувався випуск бойової техніки, озброєння, будувалися оборонні укріплення на шляху просування Червоної армії, зокрема на ріках Віслі, Одері та інших водних перешкодах. Щоб утримати оборону на Одері, сюди було перекинуто найбільш боєздатні дивізії із західного фронту.

На будівництві оборонних споруд широко використовувалася праця військовополонених, «остарбайтерів» та німецького населення. Німецькі оборонні укріплення були прорвані радянськими військами внаслідок Вісло–Одерської операції, що розпочалася 12 січня 1945. Німці зазнали величезних втрат, шлях на Берлін був відкритий.

Поразки на східному фронті, що їх зазнавали німецькі війська, нестача людських ресурсів змусили командування вермахту вдатися до створення військових частин з населення окупованих територій. Губернатор Галичини, бріґадефюрер СС О. Вехтер, звернувся до Гіммлера з ідеєю створення СС–Добровільної дивізії «Галичина» з місцевого населення. У березні 1943 року Гіммлер отримав підтримку Гітлера. Щоб не пробуджувати в українців ідеї незалежної України, дивізія мала називатися не українською, а галицькою. Ідея створення дивізії дістала загальну підтримку серед українців, за винятком бандерівського крила ОУН.

Наприкінці 1943 р. у дивізії «Галичина» нараховувалося до 15 тис. вояків. У боях з радянськими військами під Бродами в липні 1944 р. дивізія була розбита. Певна частина дивізійників перейшла до УПА або розійшлася по домівках. З решток та нового набору дивізія була сформована знову. У жовтні 1944 р. дивізію кинули в Словаччину на придушення антифашистського повстання. Наприкінці війни дивізія була переформована в Першу дивізію Української Національної Армії і після капітуляції Німеччини здалася Західним альянтам.

Поразка німецьких військ під Сталінградом взимку 1942–1943 рр. поглибила нестачу особового складу армії. Це змусило керівників райху перейти до більш гнучкої політики, оголосивши, що Вермахт захищає не тільки Німеччину, а й усю Європу. Німці оголосили про створення національних збройних формувань, зокрема Російської визвольної армії (РОА) і Українського визвольного війська (УВВ), створюваних на добровільній основі. Було сформовано кілька частин УВВ, але в серпні 1943 р. їх розпустили. (Насправді УВВ проіснувало як окрема формація, підпорядкована командуванню Вермахта, аж до закічення війни. У складі УВВ перебувало до 180 тис. вояків. Але цілісною формацією воно не було: звичайно його частини (як, до речі, і частини РОА) в кількості не більше одного батальйона приділювано до більших з'єднань Вермахту, навіть на різних фронтах. Найбільшою цілою українською формацією по німецькій стороні була Дивізія «Галичина» (14–та дивізія Зброї СС) - до 22 тис. вояків (в кінці війни) – коментар WEB–упорядника ).