Богдан Казанівський - Шляхом «Леґенди»

З першого дня вибуху війни вже від полудня НКВД почало групами в'язнів заводити в підвал тюрми і там розстрілювали. З понеділка на вівторок (23/24) вночі НКВД несподівано опустило тюрму. Перші розбили свою камеру обслуга (кухарі і помічники), вони розбили двері ще двох камер жінок, які вспіли ще вийти за тюремні мури, бо до схід сонця НКВД повернулося і тих, що теж вспіли собі розбити двері і вийшли на подвір'я, автоматами повернули до камер. І далі без перерви продовжували ліквідовувати в'язнів.

В суботу 28 червня рано (може 8 год.) НКВД в черговий раз опустило тюрму, бо німецькі літаки вже кружляли над Львовом, а гарматні стрільна перелітали в напрямі Винник.

В тюрмі появилися підпільники ОУН з обслугою тюрми, які вийшли в згадану ніч з понеділка на вівторок, вони знали розположення тюрми і почали розбивати камери. І тоді нас вийшло з Бригідок 500–600 в'язнів – недобитих. Я зібрав близько 20 в'язнів, які не знали Львова, і ми пішли до брами св. Юра. Там по провірці і упевненості, що ми дійсно в'язні, а не провокатори, нас за дозволом нашого святця Кир Андрея Шептицького схоронили в підвалах св. Юра.

30 червня раненько до міста увійшли німці, а до св. Юра вмашерувала чота українських Дружинників під командою сотника Романа Шухевича. За його дорученням була створена тимчасова Команда Львова, яку очолив Омелян Матла..

Я, не маючи приличного одягу, в тюрмі все розніс, примістився в тій Команді і на бюрку спав. До Команди приходили різні люди, оповідали про ситуацію в місті, про те, що німці зганяли жидів до Бригідок витягати з підвалів трупи і розкладати по подвір'ю. Ніхто ні словом не згадував про якісь погроми жидів. Службовик Команди Коник, який їздив автом по місту і забезпечував магазини перед міськими вандалами, теж нічого не говорив про погроми.

В тих днях, тобто в перших днях липня, у Львові були заграничні кореспонденти, один від «Асосіейтед Прес» Елвін Дж. Стейнкопф. В газеті з 7 липня 1941 р. він пише, що вчорашній день у Львові проходив під знаком загального похорону, якого похід стримав військові танки та транспортові авта на вулицях Львова. Чвертьмільйонове місто було в жалобі. Він пише, що кілька тисяч політичних українських в'язнів були помордовані чинниками НКВД пострілами в голову. Далі зазначує, що були помордовані українці, які боролися за українську самостійність.

Подібно пише про ліквідацію українських політичних в'язнів спеціяльний кореспондент «Стокголм-Тіндінґен» Бертіл Свангстром у виданні з понеділка 7-го липня 1941 р. Він там згадує про помордування в'язнів українців і поляків. Обидва чужинецькі кореспонденти ні словом не згадують про погроми жидів.

Тепер щодо в'язнів в Бригідках. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича у Львові (вул. Козельницька, 4) видав об'ємисту книгу «Львів. Історичні нариси», де написано про кількість в'язнів по тюрмах у Львові у дні вибуху війни. Там на ст. 460 написано, що в Бригідках в день вибуху війни було 706 (сімсот шість) в'язнів. При тому автор покладається на архівні матеріяли. Мені здається, що НКВД зумисне залишило документ про число в'язнів на Бригідках, щоб в цей спосіб змилити дослідників, що там загинуло помордованих за один тиждень коло 10 тисяч в'язнів. Іван Шкварко у своїх споминах «Проклинаю» теж подає число в'язнів на Бригідках 10 тисяч. А Зиновія Служинська в газеті «Америка» з 21 червня 1995 р. пише, що за її обрахунками НКВД у Львівських тюрмах «замучило бл. 18 тисяч осіб…» Це є близько правди. У згаданій книзі «Львів. Історичні нариси» автор подає, що у всіх львівських тюрмах замордовано 5145 в'язнів, то коли додати замордованих бл. 10 тисяч в Бригідках, то вже є число помордованих понад 15 тисяч. До того ще треба додати помордованих осіб, яких НКВД арештувало по домах і на вулицях міста від 22 до 28 червня і тих людей вели до тюрем і там їх мордували. Скільки свіжо арештованих було в тому тижні тяжко обчислити, та все це разом може бути близько 18 тисяч, про що писала Зиновія Служинська в «Америці». Я пригадую, як 24 або 25 червня НКВД привело одну родину на подвір'я Бригідок коло тюремної каплиці, з голосів, які доходили до нашої тюремної камери, то було 4 особи: батьки і двоє дітей, які весь час плакали. Мати з плачем благала помилувати дітей. І цю нещасну родину повели в підвал каплиці і там двоє діточок з батьками закінчили свій життєвий шлях.

Це могло бути 8–10 липня 1941 р. Я зайшов на подвір'я Бригідок. В деяких бльоках тюрми були спалені двері, обгорілі вікна, а на місці каплиці залишилася гора каміння, яка собою прикрила жертви помордованих в підвалі.