Після двогодинного постою наш транспорт рушає далі. Тепер сідаю у дверях вагону, та з цікавістю оглядаю місцевість, що її минаємо. Через Прагу, Мінськ Мазовецький, під вечір приїжджаємо на станцію Берестя Литовське. Тут зупинка на цілу ніч. Наш вагон цієї ночі дижурний, тому наш старший вагону десятник Кляйн розподілює на ніч стійкових. Моя черга припадає опівночі, разом з естонцем Вільмусом. Це «досить можливий» хлопець. На стійці цієї ночі він оповідає мені про себе та про свою рідню. Його історія подібна як у кожного з нас. Вивіз рідні «визволителями», втеча з «раю» та тепер ненависть до всього російського й охота помстити за зруйноване гніздо. На щирій змові пробігають нам ці дві години дуже скоро і ми вертаємось до свого вагону досипляти ранку.
Розбуджує мене знову гамір та брязкіт їдунок у вагоні. Протираю очі; голова болить, від твердої лавки чую всі кістки в хребті. На моєму годиннику вже біля полудня. По гаморі, що надворі, пізнаю, що стоїмо на якійсь великій станції. Беру прибори до миття, та ще з іншими «пізніми Іванами» йду помитись. По типових залізничних водокачках пізнаю, що ми вже на території «вєлікой нєоб'ятной родіни…» Мої здогади підтверджує зустрічний напис на будинку станції; це Мєнськ. Тут знову видача харчів та дальша подорож. Проїхавши вечір і цілу ніч, ранком 18 травня 1942 р. приїхали ми на станцію Полоцьк. Тут наш транспорт розділили, себто вантажні вагони залишилися на місці, а наш транспорт поповнення спрямовано далі на схід, до станції Невель. Тепер наш поїзд їде доволі скоро. Обабіч залізничного шляху мигають розлогі поля, на яких де–не–де працюють люди. Як проїжджати лісні терени, можна помітити обабіч залізничного шляху вирубані лісні прогалини, завширшки — в яких двісті метрів. Це вже зарядили німці, щоб охоронити військові транспорти від партизан, що їх у лісистій місцевості було таки багато.
Десь біля полудня наш поїзд в'їхав, на станцію Невель. Самі станційні забудовання поруйновані дотла; на їх місце поставлено дерев'яні бараки. Невель — це досить велика вузлова станція. Біля нашого транспорту на других рейках в напрямі заходу стоїть під парою лазаретний поїзд. Якесь немиле враження, він робить на нас усіх. Мимоволі приходить думка: «Невже і я колись ним поїду…?»
На станції рух: вивантажують прибулі транспорти, відходять порожні, або сповнені горем і терпінням, як ось цей лазаретний поїзд. Оподалік від станції стоять на становищах зенітні гармати, переважно калібру 8,8 см. Є й двосантиметрові «чвірняки» себто чотиродульні гарматки. Видно, що тут часами «гаряче». Та й не диво, бо ж лінія фронту недалеко — всього 10 до 100 км. Скоро вивантажується і наш транспорт і ми сідаємо на приготовані вантажні автомашини. На одне авто сідає двадцять чоловік. Вже вечоріло, як наш транспорт, перевантажений на автомашини, вирушає в дальшу дорогу. Наша подорож заповідається на довше, бо частина, що до неї призначений наш транспорт, займає становища в околицях Торопця–Ржева.
Спершу цікаво розглядаюсь по околиці; але що далі проїжджаємо, втома робить своє і я сидячи засипляю… Будить мене різький гуркіт і я просипаюсь. Крізь темінь ночі бачу невиразні силуети вояків, що пораються біля гармат. Переїжджаємо біля становищ важкої артилерії, що саме «випалює» свій визначений денний приділ. На душі робиться моторошно, згадавши про те, що тут довкруги царює смерть. Хоч і втомлений, та вже не можу заснути. Довкруги темно, авта їдуть без світел, але я все–таки з цікавістю розглядаюсь довкруги. Ідемо лісовою доріжкою; по ній наші авта немилосердно трясуть. Це т. зв. «кнюппельвеґ», себто дорога, вимощена деревом–кругляком.
Уже сіріло надворі, коли ми виїхали з лісу на пільну дорогу. Тепер уже їдемо скоріше, щоб іще ранком під прикриттям туману проїхати обстрілюваний терен. Увесь час їдемо під прикриттям залізничного насипу, що тягнеться ліворуч дороги.
Пізнім ранком приїжджаємо в лісисту місцевість, де й є штаб Першої піхотної бриґади. Тут вивантажуємося та ждемо дальших наказів. У міжчасі дістаємо з штабової кухні ранній харч. Після сніданку все розбрилося довкруги штабових землянок щоб відпочити. Відпочивати маємо дополудня, а після полудня — відмарш до призначених штабом полків.
Бриґада складалася з двох піхотних полків восьмого і десятого, а крім цього з різних допоміжних сотень, як от піонірська, протитанкова, протилетунська, батерії важких гармат, санітарної сотні та штабу.
Я та Сваричевський були приділені до восьмого полка, у другий курінь до сьомої сотні. Решта транспорту була розподілена по обох полках як і по різних допоміжних сотнях залежно від запотребування. Відмарш призначено на вечір тому що по нас мали прибути із сотень зв'язкові.
Читать дальше