Яков Галчевський-Войнаровский: З воєнного нотатника

1 вересня 1930 року я був зарахований до 67-го полку піхоти на Помор'ї в м. Бродниці. Теоретично, щоб не показатись перед поляками ляїком, я протягом року, перед вступом до війська, перестудіював всі "регуляміни" і добру сотню різних інструкцій. Докладно запізнався з тактикою та військовою літературою, яка тоді була на полицях книгарень чи періодично виходила в Польщі з друкарень. У той спосіб, по-перше, я вчив польську мову, по-друге, ввійшов до полку з добрим запасом військового знання.

Польські старшини в полку спочатку прийняли мене недовірливо, як якогось інтруза. Для них було дивною справою, що українець, "гайдамака" і — серед їхнього старшинського корпусу.

Я серед них держався гідно, досить скромно, не звертав уваги на їхні ті чи инші спроби вдарити мене по амбіції, а працював багато. Мій авторитет по кількох місяцях, коли були старшинські вправи із тактики (чи то індивідуальні, чи збірно-польові), піднісся високо. Тут я побачив, що не лише їхні капітани, але й майори стоять багато нижче мене військовим знанням. Охоче помагав їм у вирішенні завдань, у поберанні тактичних "децизій".

По 8 місяцях мого перебування в полку мене викликали на Вищий піхотний курс для штабових старшин у Рембергові. По закінченні того курсу я знову повернувся до полку й обняв дефінітивно стрілецьку "компанію". Забракло старшини-гарматчика, — я рік командував полковою артилерією. Потім обняв полковий відділ зв'язку, яким командував півтора року. В наступних роках я командував сотнею кулеметів, відділом піонерів та протипанцерних гармат.

У березні 1939 р. поляки переконтрактували мене з капітана в майори. Мої старання вступити до Вищої воєнної школи не дали наслідку, бо наші впливові українці, які сиділи у Варшаві, ревно підбирали і брали до ВВШ своїх симпатиків, а "всяким отаманам" та "не нашим" дорога до Військової академії була ними замкнена, мимо того, що я мав, наприклад, від ряду років "вибітну опінію" [1] Будучи майором, Я. Войнаровський (Гальчевський) обняв командування 3-м (рекрутським) батальйоном 67-го піхотного полку. Під час міжполкових змагань батальйон Гальчевського двічі здобув "дивізійний стрілецький прапорець". .

Від 15 квітня 1935 р. польський II-й відділ [2] Другий відділ польського штабу — військова контррозвідка. із Варшави дуже за мною слідкував, не інформуючи ні командира полку, ні командира дивізії. Це наглядання було помітне всюде. Спеціальні "двійкарі" сиділи в гарнізоні, щоб мене пильнувати. Я здогадувався, що це вистежування розпочалося у зв'язку арештом полковника Миколи Чеботаріва. В нього був мій архів… Видно, зміст деяких документів, листів та ін. викликав підозріння до мене. Я на інвігіляцію не звертав уваги і працював спокійно далі, виконуючи свої обов'язки. В моїх листах були думки проти більшовиків і проти поляків, де я виразно проводив думку, що нам, українцям, в боротьбі за своє визволення з московсько-польської неволі по дорозі лише з німцями. Ми вважали цілу українську політичну концепцію, що "через Варшаву будемо панувати у Києві", за нереальну. Ми мали жаль до Симона Петлюри, що він одразу не став германофілом, а цілий час попікався на всемогутній тоді Антанті, в першу чергу — на Франції. Отже, цього було досить, щоб попасти під опіку "двійки". Мене вони не арештовували, бо не було доказів моєї вини, крім особистих думок у листах і спогадах. Крім того, арештувати, як-не-як, старшину Польської армії, то треба знати за що.

Декому з українців здається, що українські старшини зробили неетично, служачи в польському "ворожому" війську. Одне скажу: нам тільки ходило здобути військові знання.

Скільки нас було? Поляки замість 250 прийняли 49 наддніпрянців-українців [3] Від лютого 1928 р., коли до Війська польського першими були прийняті капітани Петро Самутин та Аркадій Валійський, до листопада 1931 р. на контрактову службу вступив 41 український старшина. Шестеро з них згодом звільнились. Станом на 1934 р. у польській армії служило 33 українці, громадяни УНР. і випродукували зі своїх громадян-українців понад 150 молодших старшин та кілька соток підхорунжих. У війську контрактовий старшина тяжко й багато працював, вчився, багато переніс болю й морального пониження. Візьмім кожне національне польське свято: завжди в офіційній публічній промові почуєте щось злого про українців. Далі: пацифікації українських теренів, валення церков на Холмщині, Підляшші й Волині, насильне перетягування до костьолів і т. ін.