«Жидівська революційна демократія прийшла до влади разом з українською революцією. Знову відновлена національно-персональна автономія. Існує міністерство жидівських справ. Віднині має жидівський народ в Україні спроможність повного здійснення його прав на власну мову й культуру, на автономне упорядкування свого внутрішнього життя.
Вважаючи, що жидівська автономія може будуватися й скріплюватися виключно демократичним шляхом, ми проголошуємо, що вищою установою жидівської національної автономії є Жидівські Установчі Збори. Ми їх скличемо, як тільки буде готовий національний кадастр.
Місцеві, демократично обрані, жидівські громади вважаємо органами національної автономії. Вживаємо заходи до проведення у ближчий час законів, які зміцнять правні основи громад і створять для них певну фінансову основу.
З уваги на те, що сучасні громади, які були обрані за інших політичних обставин, не відповідають уже настроям широких мас, будуть у найближчі місяці розписані нові вибори на основі демократичного виборчого права.
Доки не зберуться Установчі Збори, міністерство продовжуватиме будувати великий будинок жидівської національної автономії на світських засадах і жидівською мовою.
Насамперед створимо широку мережу жидівських народних й середніх шкіл, дитячих садків, вечірніх курсів, технічних шкіл і професійних курсів, фребелівських шкіл, учительських семінарій, та забезпечимо всі ці школи й ширші жидівські маси шкільними підручниками й літературою.
Одночасно з цим ставимо собі завдання завершити будівлю народної освіти заснуванням жидівського університету. Будемо підтримувати розвиток широкої діяльности в ділянці соціяльної опіки й санітарно-медичної допомоги. Піддержимо всі ті установи, які поставлять собі за мету регулювати жидівську еміґрацію й направляти її на більше здорові шляхи.
Прямуватимемо до того, щоб при здійсненні широких соціяльних реформ, які є нині необхідністю революційної української демократії, були досягнуті полегші для переходу незаможних верств жидівського населення до більше здорових і більше продуктивних зайнять.
Також будемо енергійно обороняти повну й справжню релігійну свободу побожного жидівського населення.
Міністерство закликає жидівську демократію підтримувати усіма силами боротьбу українських селян і робітників за їх повну соціяльну й національну свободу й допомагати Українській Народній Республіці поборювати чорні сили, які є загрозою з-зовні й внутрі для їх існування». [63]
VIII. Третє міністерство жидівських справ
Доба аґонії.
Це була аґонія української державносте, доба героїчної боротьби й нелюдських зусиль в обороні клаптика території у південно-західній частині країни, на якій рештки національно-державних сил пробували, з чималим успіхом, налагодити можливо нормальне політичне, суспільне й господарське життя. Разом з тим це була доба, яка визначалася найвищою мірою зближення між відповідальними представниками жидівської суспільности й урядовими українськими колами та активної співпраці обох національних таборів. Ця доба тривала від евакуації Києва в лютому 1919 р. до останнього зусилля втриматися на поверхні у вересні-листопаді 1920 р., коли наступ більшовицького ворога поклав остаточно кінець цій аґонії. Зі знищенням цієї рештки української демократичної державности прийшов кінець також жидівській національній автономії.
Багато трагічних хвилин пережила ця група українських діячів у ту добу. Дослівно притиснуті спиною до муру, лицем до ворога, із сціпленими зубами, вони вели цю, здавалось, безнадійну боротьбу проти трьох ворогів — більшовиків, денікінців і поляків, — сили яких безмірно переважали їх власні. Завзято вони билися за збереження цієї останньої позиції української революції — «державний центр» Української Народної Республіки. І за всю цю трагічну добу жидівське міністерство, на чолі якого тепер став Пінхас Красний з «Фолькспартай», ні на хвилину не залишало того «державного центру», символізуючи цим спільність інтересів і долі жидівської національної автономії та української державности. Міністер Красний не був самітний у тій його позиції. Крім нього були в складі українського Уряду того часу ще два заступники міністрів (в міністерстві народного господарства й праці) й чимало урядовців різних ступенів у міністерстві жидівських справ та інших. Були також жидівські солдати й старшини в українській армії тієї доби: коли літом 1919 р. уряд, урядовий апарат і військо присягали на вірність Республіці, присягу жидівських вояків прийняв місцевий рабин.
Читать дальше