Дмитро Донцов: Рік 1918, Київ

Ф. Федорців — редактор стрілецьких львівських "Шляхів" (1915-17), потїм, по війні — "Діла", нарешті, разом з А. Крушельницьким і М. Рудницьким, співредактор большевицьких "Нових Шляхів" у Львові, заложених рос. консулом для поборювання впливів "ЛНВістника". В Галичині погляди на переворот 29 квітня у Київі, були дуже розбіжні.

О. Скоропис-Йолтуховський, був разом з Меленевським перед 1914 членом т. зв. "Украинского Союза Рос. С.-Д. Партії" (т. вв. "Спілки"), обласної галузи рос. Соц. Демократії на Україні. До тої "Спілки" в ворожих відносинах була Укр. Соц. Дем. Партія, до якої тоді належав і я разом з С. Петлюрою, В. Садовським, Д. Антоновичем, В. Дорошенком, М. Поршем, Б. Матюшенком та ин. Коли до заснованого у Львові, безпосередно перед 1-ою війною, "Союзу Визволення України" (В. Дорошенко, А. Жук і я), прилучилися О. Скоропис, Меленевський і М. Залізняк, здається, в жовтні 1914 p., вони, відкинувши мене, вибрали себе в президію Союза, зараз по чім я з Союзу виступив. Вступивши з вибухом війни в відповідний контакт з австрійською владою (чого не зробив я), Скоропис з Меленевським хотіли забезпечити собі неподільний вплив в Союзі.

С. Шелухин, перед 1914 — прокуратор в Одесі, пізніше український політик, демократ, стояв в опозиції до соціялістів. Був кревним славної основоположниці теософічного світового руху, авторки 6-томового твору "Таємні Доктрини", Г. Блаватської. Лишив спогади про неї (мабуть в Музею Визвольної Боротьби у Празі), автор цікавої розвідки про кельтське походження українців.

Біляч — мій львівський колєґа з студентських часів, потім був при австро-угорськім військовім атташе у Київі, майорі Фляйшмані.

Др. Біський — знаний тоді український лікар-"маг" і видавець у Київі.

К. Лоський, — за царату урядовець у Холмщині, демократичний політик, пізніше посол України в Стокгольмі.

Л. Суровцева — "ес-ерка" і урядничка Мін-ва Закорд. Справ. В 1919 еміґрувала на Захід, але незабаром повернула на Україну до большевиків, де її хутко потім розстріляли.

Страйк в де-яких міністерствах був протестом проти перевороту 29 квітня. Цей страйк хутко скінчився й урядовці залишилися на своїх посадах.

Майор Гаазе — німецький зв'язковий для політичних справ при Гетьмані. Особистим заявковим цісаря Вільгельма при Гетьмані був ґр. Альвенслєбен. Полтавець — типовий авантурник, був на еміґрації в Мюнхені, коли починався там нац. соціалістичний рух. Видавав свою часопись там, уважав себе орґанізатором "козацького руху" на еміґрації.

А. Галій, буковинець, карієрист. Ще перед виповідженням війни, він з кількома уланами австрійськими передістався на теріторію України, де наробив паніки в запіллі і був взятий в полон полковником Сливинським (зi штабу гр. Келєра), пізнішим начальником штабу за гетьманщини, від якого я чув цю історію. За Центр. Ради Галіп став на деякий час віце-міністром закорд. справ. За Директорії виплив, як член Паризької місії УНР, де вів, разом з иншими, кампанію проти голови місії, гр. М. Тишкевича. По ліквідації місії, писав (разом з О. Севрюком та І. Борщаком) в одній українсько-большевицькій часописі, в Парижі в 1920-х pp., яку пізніше замкнула французька влада.

З В. Липинським пізнався я (кілька літ перед 1-ою війною в Закопанім. Бував у нього переїздом через Краків, коли він там мешкав. Про розходження з ним — в Післяслові.

Ігор Кістяковоський, знаний адвокат в Москві "дєлєц", як говориться по російськи. Політиком, в справжнім сенсі слова, не був, хоч уявляв себе "українським Стамбулінським" (тогочасний болгарський політик "твердої руки"). За виразом Гетьмана, був його "злим духом"; упертий "федераліст". На еміґрації тримався з російськими кругами. Гетьманові був поручений з середовища українських соціялістів. Перш — державний секретар, потім — міністр внутрішніх справ за Гетьмана. Йому належить заввага що до єдино можливої альтернативної розвязки українсько-московського спору: "або українець буде чистити чоботи москалеві, або москаль українцеві". Сам він волів чистити чоботи москалеві.

В 1914-16 я співробітичав, крім инших німецьких місячників і тижневиків, в журналі д-ра П. Рорбаха ("Das groessere Deutschland", пізніше "Die deutsche Роlitік"). В 1918 p. Рорбах приїхав до Київа (в Щоденнику немає чомусь про це замітки), де й я бачився з ним; разом з п. Квіткою (чоловіком Лесі Українки) і ще з кількома приятелями мали ми сходини з ним. Бачився з ним і під час другої війни.