Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

На території Горохівсько-Володимирської округи я зорганізував п'ять чоловік з бувших офіцерів Радянської Армії для тієї мети. Звідтам ми виїхали за Буг на Грубешівщину. Переїхавши Буг біля Сокаля, ми попали в село. [19] [19] У рукописі — нечітко. Там було повно німецьких військ. У такій незвичайній для нас ситуації нам було не дуже солодко. Зброя наша була захована на підводах у сидженні. На тій підводі, якою я їхав, у сидженні була машинка до писання, література і два пістолети.

3 одного подвір'я вибіг один німецький солдат і, зупинивши нас, вискочив із своїм казанком на нашу підводу. Я відчув, як ритм мого серця порушився, воно почало битися наче б частіше і значно сильніше, ніж завжди. Я боявся, що, якщо цей солдат сяде на наше сидження, то відразу відчує, що в ньому сховане щось тверде. Але на наше щастя, він став з-заду підводи і, притримуючись двома руками за драбину, проїхав з нами всього метрів 200, скочив і побіг до своєї кухні. І нам відразу полегшало, але напруження продовжувалось, бо німців усюди аж кишіло. Та вже більше у тому селі пригод не було і ми виїхали звідтіля незайманими. Далі ми прямували в бік села Г…. [20] [20] У рукописі — нечітко. Із Г… вийшла нас зустрічати молода і дуже бистра дівчина. Вона сіла на нашу підводу і, взявши від їздового віжки і батога, почала сама правити кіньми. Все це вона робила дуже жваво, з гумором і простотою. І нам з тією дівчиною стало наче б затишніше. По дорозі вона нам оповіла, що в їхньому селі повно німецьких солдатів, що лише тільки в них нікого не поселили тому, що вона зв'язкова на їх кущ ОУН. У Г… ми лише переночували і на другий день, рано-вранці виїхали по напрямку села Корчин.

У Корчині стояв курінь Острізького. Його штаб містився у дуже хорошому будинку. Острізький зустрів мене дуже гарно. Це бувший поручник польської армії. Востаннє перед війною працював директором неповносередньої школи. Острізькому вже було відомо, чого я приїхав і відразу мені сказав, щоб я подав список, яких мені треба людей. Я список написав і через два дні, згідно списка, Острізький привів мені 7 чоловік. І так я мав повну групу в числі дванадцяти чоловік. Всі вони були раніше офіцерами Радянської Армії. Пізніше попали до німців у полон, а втікши з полону, потрапили у відділи УПА. 3 німцями билися вони чудово. Проте, останніми часами, з наближенням Радянської Армії їм почали не довіряти, і це недовір'я їх сильно психічно травмувало. Вони кожного дня ждали розстрілу. Я із всіма ними поселився у одній хаті під самим лісом. Годували нас із військової кухні. Дві години кожного дня я читав їм лекції з історії України, останньо займалися читанням історичних романів. Та література допомогала їм запам'ятовувати прізвища видатних історичних постатей та історичні дати. Крім того, історичні романи розвивали уяву і передавали аромат тих часів, який витворив автор сам у собі.

На краю села біля цвинтаря стояла застава нашого куреня. І ось одного дня на тій дорозі застава затримала дві німецькі бронемашини. В них їхали офіцери німецької армії. Застава у село їх не пустила. Німці в ультимативній формі заявили: «Завтра вранці, щоб вас у тому селі і духу не було: Сюдою буде проходити німецька армія, отож вона на своєму шляху буде винищувати всі озброєні групи».

Після того ультимату Острізький дав команду своїм сотенним вивести сотні в ліс. Команду над всім куренем передав сотенному Нерозлучному, а сам виїхав по своїм службовим справам разом із своїми заступниками.

Ми також усі пішли в ліс. Сотні займалися згідно їх денного розпорядку, а ми займалися своїм ділом. У обідню пору приїхала польова кухня. До кухні підходили чотами, згідно установленого порядку. Ми також підійшли, одержали свій пайок і там же на місці сіли їсти. А пізніше відійшли на своє місце. Зараз же за нами швидко прийшов сотенний Нерозлучний і строгим тоном запитав:

— Це ви там обідали? — показав рукою в сторону кухні.

— Ми, — відповів я.

— Зараз же ідіть і приберіть після себе своє сміття, — наказовим тоном сказав Нерозлучний.

— Ми там не смітили, — відповів я.

— Я приказую вам прибрати в ту ж мить! Зрозуміло? — закричав Нерозлучний.

— Я сміття після вашої сотні прибирати не буду, і взагалі вам не підпорядковуюсь.

— Ви запам'ятаєте мене, — сказав Нерозлучний і пішов.

Мої хлопці були вкрай перелякані. Бувший лейтенант Даман сказав до мене:

— Як приїде Острізький, то горе нам буде за невиконання наказу Нерозлучного. Він же залишив його на своє місце.