Данило Шумук - За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Стиль і мову твору Видавництво залишило незмінними, публікуючи повний його текст, зате ми виправили очевидні друкарські помилки й уважали за конечне ввести літеру «ґ», яку виключено з української абетки в УРСР, і літеру «я», де це було потрібно.

Спомини Данила Шумука появляються в Українському Видавництві «Смолоскип» без відома і згоди автора.

Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка

У другій половині березня 1943 р. одного хорошого дня у товаристві двох людей з націоналістичного підпілля я пішов на визов по організаційному зв'язку. Погода була чудова. В повітрі пахло весною. Мої супутники ще зовсім молоді. Вони вголос мріяли про нову Козацьку добу, а в ній нарешті зможуть себе показати. Високий, з гордо поставленою головою, чванливо сказав: «Знаєш що, Василю, оце як тільки зустрінемо Лисого, то я відразу буду проситися, щоб мене відправили на військовий вишкіл. Я втік від німаків з вагона просто з-під рук не задля того тільки, щоб не попасти до Німеччини на каторжні роботи, а на те, щоб зі зброєю в руках боротися за незалежність, за волю свого народу».

— Підемо, Петре, разом на військовий вишкіл, я також хочу попасти в сотню, — сказав Василь.

— А де ж ті сотні? — запитав я.

— Усі наші військові загони на Поліссі. Оце минулого тижня майже вся поліція із усієї Волині зі зброєю в руках пішла в ліс, — гордо відповів Василь.

— А чому це саме тільки минулого тижня поліція пішла в ліс, чому не раніше? Німці вже давно грабують нашу країну, наш народ, і вивозять нашу молодь у Німеччину на каторжні роботи, — запитав я.

— У нас все робиться за наказом організації. Не було наказу — не йшли. 3'явився наказ — пішли, — відповів Петро.

— А яким це чином ОУН могла давати накази поліції!? Поліція ж служила німцям.

— В поліції підпільно діяла ОУН. Більшість поліцаїв були членами ОУН, — відповів Петро і з цікавістю глянувши на мене, додав: — Сьогодні ми з вами прийдемо на призначене місце, там буде хтось з районового проводу, оце його й розпитаєте про все. Ми ж по суті не маємо права оповідати вам про такі справи.

Місце тимчасового призначення, як пізніше виявилося, було село Боримець Острожецького району. Боримець розкинувся за могутнім чудовим лісом над Стиром. Нас завели до однієї розкішної хати під ліс. Господар дому приймав нас тепло. Це був статечний літній чоловік. Дружина його була значно молодша. Жінка була сповнена любови й вийняткової привітности. Вона ходила за нами, як за рідними дітьми.

Почувши нашу розмову з господарями дому, із сусідньої кімнати вийшов молодий, років тридцяти, середнього зросту кремезний чоловік. Владно кинувши на нас поглядом, запитав: «Ви, хлопці, звідкіля?»

— 3 Писитинова — відповів Петро.

— А кличка? — запитав незнайомець.

— «Вір».

— «Борода» — відрекомендувався незнайомець.

Петро вийняв з кишені якусь писульку і віддав незнайомцеві. Той акуратно розклеїв її і, прочитавши, кинув допитливим зверхнім поглядом на мене, а тоді спитав Петра: «Це йдеться про цього друга?»

— Так.

— Тепер ви можете бути вільними, — сказав незнайомець.

— Ми хотіли б бачити друга Лисого, — зніяковіло сказав Василь.

— Зараз Лисого немає тут, — відповів незнайомець.

Раптом хлопці стукнули підборами і, виструнчившись, вигукнули бравурно: «Слава!»

— Героям! — рвучко відповів незнайомець. Хлопці по-військовому повернулися і вийшли.

Незнайомець владним рухом руки відчинив двері і з невловимим відтінком привітности глянув на мене і сказав: «Прошу, заходьте!»

У другій невеличкій кімнаті сиділо двох молодих людей. На знак привітання, вони вставши і потиснувши мені руку, сказали: «Слава Україні!»

— Героям слава! — несміливо і незвично відповів я.

Один старший, років тридцяти, назвав себе Макаром, другий молодший, років двадцяти двох, русявий, гарно збудований, з чарівними голубими очима і дуже милим виразом обличчя, назвав себе Славком.

— Тут ви пройдете ідеологічно-політичний вишкіл, — сказав незнайомець, назвавши себе Лісовиком, старшим інструкторської групи. — А це наші інструктори. Вони будуть вам читати ідеологію Організації Українських Націоналістів, політику, геополітику і все інше. А тепер ідіть ось у ту кімнату, — кивнув головою у напрямі дверей, — і знайомтеся з друзями, які так як і ви, прибули на вишкіл, — закінчив Лісовик.

Увійшовши в кімнату, я сказав до зібраної там братії: «Слава Україні!» На моє привітання всі зірвалися на ноги і дружньо хором відповіли: «Героям слава!»