Юрій Горліс-Горський - Отаман Хмара. З таємниць ГПУ

За якої пів години, куля молотком вдарила отамана по голові.

Впав ниць, бризнувши на підлогу кровю.

— Впав! Хмара впав! — ликуючи закричав коло дверей Арбузов.

Зграя катів збіглася до дверей. Дозорець шарпнув їх і всі кинулися до середини. Та в ту ж мить з криком жаху, штовхаючи один одного, вискочили на коридор, за ними, з «цапком» в руці, вибіг з камери Хмара. Розкуйовджене волосся, залите кровю обличчя — робили його страшним.

Відважні кати кинулися тікати збившись купою в вихідних дверях. Хмара розмахнувшись, вдарив «цапком» заплутавшогося позаді Раскіна. Той впав ниць випустивши револьвера. Та залиті кровю очі отамана не побачили зброї. З диким криком, високо піднявши «цапка» кинувся услід за чекістами. В цю хвилину, червоноармієць ГПУ — жидок Гріша, який, відштовхнутий утікаючими від дверей, трясучись всім тілом, стояв в куті з наладованою рушницею — стрілив Хмарі в груди.

Засапані чекісти сипнулися назад. Вмить Яблонівського та Іваніва, що ще був живий, — витягли за ноги на коридор.

Рубців підбіг до мертвого Хмари і заспівавши «пад-е-спаня», став в такт мелодії бити кольбою карабіна по черепу.

Арбузов та Котєльніков з викриками й сміхом стали розбивати голови Яблонівського та Іваніва…

Прокурор Санін, з веселим скавулінням, танцював на трупах під спів Рубцова, стріляючи собі під ноги з «нагана».

Череп хмари тріснув і кольба вгрузши в голову — бризнула на стіни та чорне убрання прокурора мозком.

Через якийсь час з подвіря ГПУ виїхала підвода з мадяром Сабо за візника.

Зверху, на прикиданих коло стайні сухим гноєм трупах, сиділи два червоноармійці з рискалями.

Коло старого польського цвинтарища на Калічу, між тисячами низеньких горбків — з’явився ще один. Свіжий.

Багато тих горбків на Україні. Невпинно зростає їх число. Ніхто не знає імен тих, що лежать під ними. Ніхто не ставить на них хрестів. Ніхто не приносить вінків та квітів. Лише дерева та бур’яни шумлять над ними — хвалу побореним.

Та в серцях старих борців, в серцях — молодих, — невпинно виростають суворі контури величного памятника. Із сталі і крови.

Уповноважений Подільського губ. ГПУ «По борьбє с бандітізмом».

ГПУ містилося в будинкові графа Толстого.

Подільська заготконтора передала губ. ГПУ більше двох тисячі пудів зіпсутого у складах пшона. Цим пшоном годували в’язнів у тюрподі ГПУ на протязі цілого 1924 і початку 1925 року.

За урядовими приписами, виконання смертних засудів у совітах переводиться від 10 години у вечері до розсвіту. Вбивають ззаду, пострілом із однієї рушниці в малий мозок. Коли рушниця при цьому скерована трохи до гори, то куля і гази зривають з голови череп. Уміння так «розстріляти» — є «пихою» для кожного чекіста. Арбузов, під «добрий настрій» оповідав мені, що у його із десяти — злітає вісім черепів. Перед смертю засуджений мусить за приписами бути роздягнений до наша. Робиться це для того, щоби при обезформленому обличчі, хтось з близьких, викопавши трупа не упізнав по одежі. А може ще більшу ролю відіграє тут просто «ощадність», бо зняту із смертників одежу, звичайно гіршу, ГПУ потім видає в’зням та висильникам, які не мають у що одягнутись. Кращі убрання ідуть до агентурних гардероб.

Лист цей переховується в одному з архівів за кордоном.

Той в’язень — був автор цих рядків.

Крейсер чорноморської флоти на якому після більшовицької революції була пловуча катівня.

Ці подробиці оповідав, в хвилю «доброго настрою», одному з моїх товаришів, сам дозорець Арбузов, який застрілив Яблонівського.