Юрій Горліс-Горський - Отаман Хмара. З таємниць ГПУ

Сьогодні, коли принесли під двері передачу від сестри — чув як Арбузов сказав:

— Начорта їм давати вже?! — обійдуться…

— Най перед смертю наїдяться — засміявся у відповідь комендант.

Може… сьогодні вже?

Сказав Хмарі…

Отаман хруснув пальцями.

— Щось мені серце каже, що … сьогодні…

Яблонівський, піджилий вже брунет, лежав на свому тапчані, закривши очі руками. В ухах ще бриніли викрики дітей коло ГПУ, що приглушено долітали через подвір’я до камери. Думав про своїх… яких залишив вдома…

За дверима почулися кроки кроки кількох людей, котрі повертали з тюрподу. Зупинилися. Заслонка піднеслася і в чотирьохкутнику вирізки з’явилося незнайоме обличчя. Пара сірих очей уважно оглянула камеру. Дощечка стукнула на своє місце. Хмара тихо піднявся й приклав вухо до дірочки під визіркою.

— «Ідемо товариш Галіцкій на зібрання. В одинадцятій скінчиться — тоді прийдем і пошльопаєм. Роковини революції зустрінемо». — звернувся півголосом прокурор до начкро.

— «Я від десятої мушу бути в одному місті. Дуже важна справа… самі тут з Рубцовим управитеся»…

Хмара відійшов від дверей і з низко схиленою головою, з густо здвигнутими бровами сів на тапчан коло Іваніва.

Оба товариші наблизили до нього обличчя:

— Що?

— Сьогодні, хлопці… По одинадцятій… Як вийдуть з театру…

Яблонівський знову ліг й закрив лице руками. Іванів став і нервово пройшовся по камері.

— Хлопці, - тихо закликав Хмара.

Коли обличчя товаришів наблизиться — зашепотів.

— Рук в’язати не дамо… До гаражу не підем… Загинемо тут… А може щей кого із них з собою заберем… А може… може й вирвемося… Пізніше — тихенько розберем грубку і накладемо коло неї в куті цеглин… З визірки — туда не видно. Візьмемо під поли по дві цеглини і будемо сидіти. Як тільки відчинять двері — пускаєм в них цегла ми й вихопивши з під тапчанів «цапки» — кидаємось за ними на коридор. В першу хвилину мусять розгубитися… Вихоплюєм зброю… Арбузова з ключами треба в першу чергу… Може й вирвемося… А як загинемо — то в бою…

В очах смертників заблисла тінь надії…

У восьмій годині з репродуктора над дверима театру розляглися звуки «Інтернаціоналу».

— Товариші! — заговорив з сильним жидівським акцентом секретар губ паркому. — Об’являю зібрання відкритим. Пропоную послати привітальні телеграми Сталіну, Калініну, Рикову, Джержінському, Петровському, Чубарю, Баліцкому. Заперечень нема? — Приймається!

— Пропоную — одізвався нач ГПУ — послати телеграму також і бувшому голові нашого виконкому товаришові Порайкові.

З льож комуністів рознеслися оплески.

— Товариші! — заговорив секретар паркому. — Сьогодні минає сім років як непереможний пролетар’ят, бройною рукою, взяв владу в свої руки. Ми перемогли на всіх фронтах. Ми обрубали довгі руки захланних інтервентів і стали на шлях реконструкції та розбудови промислу й сільського господарства на соціялістичних началах. Ми маємо величезні досягнення на цьому фроні, але разом з тим не можемо зменшувати, а навпаки, мусимо підсилювати бойову готовність СССР. Міжнародня буржуазія не спить. В країнах капіталу невпинно наростають революційні настрої в робітничо-селянських масах, очі яких звернені на соціалістичну батьківщину трудящих цілого світа. Підбадьорені нашою перемогою прикидаються сотки років експлуатовані й пригнічені Европейським та Американським капіталізмом, багато-міліонові народи сходу, — і подають братню руку державі пролетаріяту, корта не знає ні визиску, ні національного пригнічення.

Робітничо-селянські маси Китаю — стають під червоні прапори.

Акули капіталізму добре розуміють, що революція на Сході та зростання сили СССР, це — осиковий кіл в гріб капіталу, і тому вони за всяку ціну намагаються перешкодити нашому мирному будівництву. Минулого місяця їх військова флота, вогнем з важких гармат — змела з лиця землі пролетарську частину великого китайського міста Нанакіну. Вони окупують своїми військами одну частину Китаю за другою.

Ми, разом з усіма братніми компартіям, разом з трудящими всього світу, мусимо рішучо крикнути кривавим імперіалістам: «Руки пріч від Китаю!»

Але міжнародний капітал зазіхає також і на багаті окраїни СССР — Україну, Грузію, Туркестан. В Туркестані знову з’явилися банди басмачів зорганізовані за Авганською чи Перською границею. Цими днями Грузінська Чека блискучо закінчила ліквідацію шовіністичного повстання з Грузії зорганізованого закордонним капіталом, що простягає руки до кавказької нафти. Грузінським кулакам та меньшевикам — соціял-демократам, брехливою агітацією вдалося було потягти за собою несвідомі робітничо-селянські маси та територ’яльні військові частини. Завдяки самовідданості та героїзмові Груз Чека і скерованих туди з Москви частин особливого призначення — бунт зліквідовано.