Єжи Фіцовський - Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія [З ілюстраціями]

1995 — в Україні: Цинамонові крамниці. Санаторій під Клепсидрою , пер. А. Шкраб'юк (Просвіта); в Голландії: Verzameld werk , пер. X. Рас (Meulenhoff).

1998 — в Японії: повне зібрання творів (sic!), пер. Юкіо Кудо, (Kobunsha); в Англії: The Collected Works of Bruno Schulz , опр. Є. Фіцовський (Picador).

Такими є найбільш наочні вияви посмертного тріумфу Бруно Шульца. Це не результат якоїсь швидкоплинної моди, а тривкий успіх великого письменства, літературної творчості найвищої мірки, безпрецедентного твору, який не дочекався гідних його продовжувачів. Похід творчості Шульца світом триває, він триватиме й надалі, присутність автора Цинамонових крамниць там, куди він сягнув і сягне, не буде тимчасовим явищем. Його творчість навічно вписана у ряд найблискучіших осягнень європейської літератури нашого століття.

Найбільший за обсягом твір Шульца — Весна — був опублікований у двох чергових числах — 74 і 75 — щомісячника «Skamander» у 1936 році. У пізнішому на рік книжковому виданні Санаторію Під Клепсидрою ця повість була розширена на один розділ. Коли Шульц її написав?

У листі до Тадеуша Брези читаємо:

«Я написав тільки більшу новелу близько 60 стор. друку. Маю намір надрукувати її в якомусь журналі, а відтак видати разом із іншими новелами в окремому томі».

Ці слова були написані 11 травня 1936 року. В попередньому листі — за листопад 1935 року — містяться скарги на неспроможність писати. Отож, можна припустити, що Весна постала у зимово-весняний період на початку 1936 року. Точніше кажучи: мабуть, у той період постала її остаточна чи майже довершена версія. Створюючи її, Шульц користувався давнішими начерками й уривками, включивши їх повністю чи частково до нової композиції. Деякі з попередніх уривків він надрукував перед публікацією Весни як самостійні та окремі твори. Скажімо, у «Wiadomościach Literackich» уже в 1937 році (№ 21) Шульц умістив прозу Весняні сутінки , аби пізніше — певно, мало не в останню мить, — включити її до Весни , коли том Санаторію , до якого вона увійшла, був уже відданий у друк.

За два роки до того, у червні 1935 року, в 10-му числі «Kameny» був опублікований уривок прози Шульца під тією ж назвою, що й пізніший, більшого обсягу твір Весна . Називатимемо цей уривок, аби відрізнити його та з уваги на те, що він випереджав у часі свою тезку, — Першою Весною . Шульц надіслав його до редакції «Kameny» на адресу Зенона Вашневського вже у березні:

«Пересилаю Вам малий фрагментик — не знаю, чи придасться — я особисто люблю його, і знову таки, він був би вчасним, бо власне весна іде» (16.ІІІ.1935 року).

Ту Першу Весну він окреслив іще раніше в листі, написаному в січні:

«Маю уривок для «Kameny», але це виразний уривок, т[обто] уламок, а радше вступ до якоїсь не зробленої ще новели».

Той уривок характерний для прози Шульца, і хоча місцями наче не допрацьований, важко було б не розпізнати його авторства; водночас він по-особливому інакший, ніж інші візії Шульцівського міфу. Мабуть, саме ця відмінність призвела до того, що Шульц не включив його до остаточної версії Весни , а радше — включив заледве частково, вилучивши весь вступ, перші візіонерські сцени свята Великодня. У Весні її XIII розділ починається від слів:

Аж ось одного дня при кінці квітня був сірий і теплий передполудень, люди йшли, дивлячись перед себе в землю […]» [ Весна ; 147].

Безпосередньо перед цим реченням містився інший уривочок, іще присутній у «Kamenie», але усунутий із Весни :

«Наприкінці зими наставала низка тверезих, посполитих, нічим не примітних днів, днів, порожніх на смак, мов великі калачі, які випікають у четвер на весь тиждень і які лежать низкою на полиці в зимні, білі, безсонячні пополудня.

Ті дні виростали зі своїх дванадцяти годин, мов підлітки із затісного вбрання, і мерзли, — щодня довше, у передвесінні пополудня, які тягнуться поволі, в ясні сутінки, які не бажали закінчуватися. Аж ось ураз із ніші тижнів виринали Великодні Свята, і враз у пустці днів час починав формуватись у глибині своїй барвою і сенсом, і на сцену виступав увесь той великий театр Пасхи, вся та багатоповерхова містерія прастарої єгипетської весни: це чудове й незбагненне учтування при довгих білих столах, у світлі срібних свічників, які мерехтять від подиху надто великої та порожньої пасхальної ночі. Ті ночі пасхальні стояли, мов темні куліси, за прочиненими дверима дому і росли від незрозумілих і великих справ, у той час, коли над лискучим парадом столу спинялися на мить у послідовності Біблії фігури її зодіаку: кари єгипетські — і розсипалися в пил зоряний, молоті на жорнах тієї ночі, інакшої від усіх ночей року.