Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Я міркую про те, в чому полягає окремішність Вашої долі й інших великих людей: кожному з них, якби ми були знайомі, я міг би в подібній ситуації говорити про марноту життя тощо, протиставляючи буттю величезні поклади небуття, натомість у Вашому випадку це не мало би сенсу, бо Ви охоплюєте собою буття й небуття в домінантну цілісність, де та опозиція неможлива. Благаю Вас, якщо Ви не можете приїхати до мене або виїхати будь-куди, спробуйте якось безболісно пережити оті кілька тижнів: може, коли я буду у Вас, то бодай чимось Вам допоможу. Хоча, чим я зможу Вам допомогти? В кожному разі, пам'ятайте, що я відданий Вам і в житті, і в смерті.

Найсердечніше обіймаю.

Ваш

Артур Сандауер

Чекаю листа

[12 V 1938]

Дорогий Бруно!

Дякую Тобі сердечно за Твого листа, котрий мені дуже придався. Не слід, утім, надміру перейматися такими речами. Моє повсякденне життя складається з подібних випадків, яким бракує тільки відмов, щоб стати такими ж важкими, як той, про який я Тобі писав. Попри це, загальний стан, за якого можливі такі помилки, сам по собі такий, що не позаздриш. Але це стосується вже всього мого життя, а не окремих його подій. — Найближчими днями я виїжджаю на пару днів до Львова, щоб знайти яку роботу на канікулах. — Чи побачимося ми ще до Твоєї поїздки у Францію? — Я б дуже хотів тепер мати змогу писати, але не можу. Мені здається, наче мій критичний період закінчився. А я все ще не висловив усього, що в ньому містилося. — Поки що нічого нового на зміну не приходить. Чекаю новин од Тебе. Обіймаю сердечно.

Твій Артур

Самбір, 27 VI 1938

[поштова листівка, дата поштового штемпеля]

Дорогий Бруно!

Не знаю, в чому річ, що я досі не отримав від Тебе відповіді. Може, Ти вже виїхав до Франції? — Я був пару днів у Львові і наново зав'язав стосунки із «Chwilą» [546]Виявляється, що впродовж минулого року хтось притримував мої статті й не допускав їх до др. Гешелеса [547]. Гарна історія, чи не так? Кілька днів тому я отримав листа від Ґомбровича [548], в якому (так само, як і Ти) він пропонує мені написати статтю, яка б розмежовувала Ваші творчості у відповідь Брайтерові [549]. Він радить мені надіслати її у «Wiad. Lit.» [550]. Якщо вистачить сили, то, може, візьмуся за це. Пише мені також Ґомбрович, що занепокоєний Твоєю постійною депресією. Чи Ти щось пишеш? Я беруся за статті до «Chwili». Чекаю швидкої відповіді. Твій

А. С.

Спало мені на думку, що коли Ти репрезентуєш досократичну епоху, а Ґ[омбрович] сократичну, то я (вибач мою зарозумілість) мав би представляти александрійську. В тому є (попри мою мегаломанію) певна влучність.

Самбір, 5 VII 38

[поштова листівка, дата поштового штемпеля]

Дорогий Бруно!

Дякую Тобі за Твого листа, який, як і всі інші, дуже підбадьорив мене в дусі, — а — як Ти знаєш — це мені в нинішньому застої д. потрібно. Той застій я приписую відсутності будь-яких успіхів, що для мого самопочуття має важливе значення. Замкнене коло: я погано почуваюся, бо відсутні успіхи, а успіхи відсутні, бо в мене лихе самопочуття. Чи не вважаєш Ти, що мислення (зокрема, логічне) обмежене замкненими колами й тавтологіями? Тож вони мусять мати певну цінність, тільки ще не знаю, яку.

Нещодавно прочитав Тент [551]; чудова книжка. Проблематика майже ідентична з тією, яку я вгадав у Фердидурке ; але, може, дещо більш поверхова, ніж у Ґомбровича, бо суто інтелектуальна. Їжиковський [552]далебі є батьком польських експериментаторів. А водночас він безнадійно вплутаний у наївну, модерністську проблематику: істина й ілюзія, думка й чин, почуття й розум, боротьба з легкою поетичністю Молодої Польщі. Вся його велич заснована на доланні, на лапках. У тому, власне, визначення суті Їж[иковського]: людина з нескінченною перспективою лапок; як оті бляшанки, на яких намальований чоловік, котрий тримає бляшанку, на якій, тощо… А водночас на його прикладі найкраще можна впевнитися, що з подолання поганого мистецтва ще не народжується хороше мистецтво. Я не бачу, зрештою, тієї останньої інстанції, в ім'я якої він долає: він схожий на Мюнхгаузена, котрий витягає себе за перуку з трясовини. Отож останнім словом його філософії є хаос: бо що то за система, коли все удаване, коли реальність можна охопити поняттями тільки за допомогою грубого фальшування. Ту ж думку можна, зрештою, знайти в Ґомбровича, але він визволяє абсурд (для якого та думка дає йому виправдання) і чинить із нього щось позитивне, а Їжиковський спиняється на запереченні. Зрештою, слід бути дуже вдячним Іжиковському за відкриття політики душі, не слід, однак, ототожнювати того з фройдизмом, як дехто чинить: це щось прямо протилежне.