Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Прийдіть, безпечні й без найменшої, як завжди, загрози, і не шкодуйте мене. Про всяк випадок, я сприймаю Вас у будь-яких метаморфозах. Якщо Ви Кіркея, то я — Улісс, і знаю зілля, яке знешкоджує Ваші чари. А може, то я тільки нахваляюся, провокуючи.

Чекаю щодня до 6-ї. На неділю маю пропозицію: зустріньмося у Трускавці [415]. Від мене є ранковий потяг туди і вечірній — назад, ми могли б цілий день провести в Трускавці.

Чи Ви згодні?

Вітаю Вас сердечно й дуже дякую за приїзд.

Бруно Шульц

[19 VI 1941]

Дорога Пані Аню!

Думка про Вас є для мене справжньою світлою точкою, я відмежовую її від посполитих думок і ховаю на найкращі миті, на вечір. Ви — партнерка моїх внутрішніх діалогів про справи, істотні для мене. Я тужу за часом, коли можна буде організувати часті й інтенсивні контакти, й боюся, що Ви за той час виїдете. Я не відписав одразу через кумедну причину — забракло пару ґрошів на листівку. На приїзд не можу зважитися. Це для мене занадто велике починання, і воно здається мені авантюрним і небезпечним. Тішуся, що Ви іноді про мене думаєте, і мрію про Ваш приїзд одного чудового дня. Ваша Приятелька подарувала мені велику приємність своїм коротким візитом. Чи Ви щось пишете? Чи Ви ще живі духовно? Дуже сердечно Вас і всіх вітаю.

Бруно Шульц

23 IX 1941 [416]

Дорога Пані Аню!

Дякую за милого та незаслуженого листа. Чуюся ніяково і зворушений приязню, якою Ви мене обдаровуєте. Я думаю про Вас часто і з побожністю, чекаючи на Ваш приїзд. Дні такі чудові, що просто вимагають Вас для доповнення. Шкода тільки, що я не можу затримати Вас надовше, а поліцейська година змушує до хуткого від'їзду. Крім того, мене турбує, що я не можу Вас пригостити, як слід. Але, попри це, приїжджайте. Я тепер нічого не роблю, споглядаю «внутрішнє багатство», мої комори та колекції, зібрані за життя. Чи так можна?

Над чим Ви працюєте, привезіть результати своєї роботи. Вітаю Вас сердечно.

Бруно

[4 X 1941]

Дорога Пані Аню!

Не можу виправдати зволікання, яке я дозволив собі допустити між Вашим листом і відповіддю. Мені здається, що я не почувався здатним розплутати вузол непорозуміння, в якому — як мені здавалося — Ви заплуталися, і я хотів відкласти ту роботу. Мені здається, що реалізм як виняткова тенденція до копіювання дійсності — це фікція. Ніколи такого не було. Реалізм став кошмаром і пострахом для не-реалістів, справжнім середньовічним сатаною, якого малювали на всіх стінах яскравими барвами. Я пропонував би для окреслення реалізму суто негативний термін: це метод, який намагається вмістити свої засоби в межах певних конвенцій, вирішує не порушувати певної умови, яку ми називаємо дійсністю чи здоровим глуздом, чи правдоподібністю. В межах цих кордонів йому зостається дуже широкий діапазон засобів, а наскільки широкий, про те, власне, свідчить Манн [417], який вичерпує всі сфери, зокрема й пекла, не порушуючи реалістичної конвенції. Манн і Достоєвський [418](перечитайте Двійника чи Карамазових ) доводять, як мало залежить від переступання чи дотримання лінії реалізму, що то всього лише справа жесту, пози, стилю. Якщо ми хочемо під реалізмом розуміти певну приземленість, повсякденність описуваної реальності, то ці автори є вбивчим запереченням подібного визначення. З іншого боку, зламання реалістичної конвенції зовсім не свідчить про перемогу в битві. Саме зламання реалізму не є жодною заслугою, — все залежить від того, чого було завдяки цьому досягнуто. Свідоме та цілеспрямоване зґвалтування реалізму відкрило певні нові можливості, але не треба плекати ілюзій, буцім володіння таким трюком звільняє нас від обов'язку відтворювати багатство змісту, висловлювати власний світ. Жоден, бодай найгеніальніший метод не заступить зусилля видобування власного змісту. Таким чином, я боюся, що Ви ступили на шлях опозиції, заперечення, що, замість зробити щось самій, Ви спостерігаєте, чого той вражий сатана не зробив, і те відстеження гріхів і помилок реалізму застує Вам шлях до власної позитивної продукції. Ви добре знаєте, що я ціную Вашу творчість і вірю у Ваші можливості, і саме тому побоююся, що Ви підмінюєте власну творчість і власну працю критикою реалізму. Нереалістичні методи вже здобули собі право на громадянство, їм не потрібно боротися за своє існування, за кредит для себе. Вони лише мають вчинити у своїй сфері те, що реалізм вчинив у своїй. То буде найкращим виправданням для них. Спроби, які Ви мені читали, мені дуже сподобалися. Я хотів би, щоб Ви набралися відваги, розмаху, щоб охопити ширшу тематику, задля опрацювання за допомогою того методу більших обширів Вашого внутрішнього світу. У сфері творчості саме лише посідання слушності не рятує. Боюся, що усвідомлення слушного і правдивого погляду на справу дає Вам таку велику дозу задоволення, що потреба щось продукувати засинає.