Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Згадану другу частину архівних матеріалів я переношу у примітки, не менш важливі, ніж листи, підписані прохачем до освітянського керівництва — кобольдом, переміненим у вчителі. Всі ті супутні архівні документи, додані до клопотань письменника, — фундаментальні, як-от свідоцтво про народження, атестат про середню освіту тощо, й ті, які мали меншу вагу в повсякденному житті Шульца, — потребують представлення на тлі хроніки його п'ятнадцятирічної праці в гімназії імені короля Владислава Яґелла у Дрогобичі. Допіру в такому ракурсі — бодай навіть урізаному й вибірковому — можна собі уявити Шульца, котрий борсається в ятері суворих приписів, обов'язкових у педагогічній роботі, на які він майже незмінно скаржився. Адже то була немила праця — попри те, що виконував він її сумлінно, навіть понад вимоги, за що його високо цінувало керівництво, — та все одно вчителювання вибивало йому з рук перо письменника та олівець художника, якими він міг безперешкодно послуговуватися тільки під час уроків, навчаючи малювання, себто далеко від творчих умов.

Колишні мрії про утримання себе завдяки мистецькій праці — малюванню та рисуванню, а також графіці, яку він незабаром після створення Ідолопоклонної книги ( Xięga bałwochwalcza ) покинув, — дуже хутко довелося визнати нереальними й химерними, неспроможними гарантувати засоби до існування.

Шульц віддавав цим заняттям щоразу вужчі окрайки вільного часу, решту дедалі більше поглинали заробітчанські обов'язки. Скарги на поступове витіснення його з автономних сфер творчої самореалізації розкидані також — і насамперед — у приватному листуванні. Іноді вони набувають форми гротескної та демонічної містичної притчі, втім, пом'якшеної завдяки іронічному дистанціюванню, — як у листі до Тадеуша Брези, де терзання, зумовлені лихом примусової праці, здаються наслідком заповзяття перекірливої долі (див. лист № 13).

Шульц, однак, знав, що на втечу він неспроможний, що мусить і далі залишатись у шкільному ярмі, котре іноді бувало йому не тільки чужим, а й просто ненависним. Прагнучи змінити ці обставини, він шукав половинчастих або позірних розв'язань — скажімо, переведення до іншої школи. В тих рідкісних випадках, коли з'являлася реальна нагода для втілення подібних задумів, усе закінчувалося втечею, себто, зумовленою страхом перед найменшими змінами чинної ситуації ретирадою від загрози втілення в життя того, про що письменник клопотався… Можливо, думка про розставання з Дрогобичем — інкубаторієм його творчої індивідуальності — ставала для нього вкрай неприйнятною, ба навіть немислимою, коли починало здаватися, що химерна мрія от-от втілиться. Словом, йому було зле, і по суті справи, він не бачив виходу з тієї — врешті-решт не нав'язаної ж бо йому — ситуації, від якої потерпав багато літ. Допіру війна, скинувши Шульца в найглибшу безодню відчаю та безнадії, поклала край отій п'ятнадцятирічній важкій праці; втім, тоді він уже міг розглядати її з іншої перспективи мало не як утрачений рай.

Ось короткий опис отих п'ятнадцяти літ учителювання Шульца в 1924—1939 роках, яке тривало в державній гімназії імені короля Владислава Яґелла у Дрогобичі — в тих самих стінах, де ще під вивіскою цісарсько-королівської гімназії імені Франца Йосифа він сам колись навчався.

До 1928/1929 навчального року включно Шульц навчав тільки малювання; наступного року йому додали ще один предмет: ручну працю, який пізніше — від 1932 року — став головним навчальним предметом, тоді як малювання, згідно з чинною програмою, було скорочене до мінімуму. В 1933 році Шульц також отримав години в загальноосвітніх школах, щоб доповнити належну педагогічну ставку. Впродовж шести років він був так званим тимчасовим учителем, а статусу штатного співробітника школи набув лише на сьомий рік перебування на посаді. Перші чотири роки роботи Шульца у Дрогобицькій гімназії були сповнені службових клопотів, адже він був, по суті справи, самоуком. Брак «належної кваліфікації» за фахом послугував навіть причиною звільнення з роботи та змусив його податися здавати іспит із малювання. Той «некваліфікований», двічі екзаменований викладач мав уже тоді у своєму доробку блискучий графічний цикл Ідолопоклонної книги . А багато років потому, в останньому довоєнному навчальному році, керівництво гімназії, яке зазвичай скрупульозно дотримувалося об'єктивності своїх звітів і не відхилялося від питань, що безпосередньо стосувалися діяльності школи, — не забуло згадати у звіті про той факт, яким школа пишається, що «професор Шульц» відзначений Золотим Лавром Польської Академії Літератури…