Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Вітаю сердечно.

Бруно Шульц

[10 V 1941 p.]

Дорога Пані Аню!

В неділю приїхав до мене Сандауер [411], і тому я не зміг дотримати обіцянки. Він залишив мене дуже пригніченого. Мій комплекс «утраченого життя» «без майбутнього» віджив під його впливом. Він приїхав у дуже добрій формі, з усією нещадністю молодого покоління, яке вимагає звільнити місце для себе. Природно, все це тільки натяками, прямо сказано не було. Ви потішатиметеся з того мого досвіду, може, зрештою, підмовленого моєю іпохондрією. Ви зовсім інакше на мене дієте.

Прошу Вас дуже, приїжджайте до мене якось (до неділі). Незалежно від того я приїду в неділю, можливо, до полудня. Тепер такі чудові дні, навіть коли падає дощ, що слід проводити їх із кимось чутливим і близьким, коли сам занадто зубожів і підупав, щоб зазнавати радості й надії. Дедалі частіше я відчуваю, що захоплення світом, ланки безкорисливої радості є лише формами особистої надії, загальними образами життєствердження, проектованими на художнє сприйняття. Чекаю Вас щодня до 6-ї вечора. Сердечно вітаю.

Бруно Шульц

4 VI [1941]

Дорога Пані Аню!

Я був дуже засмучений, дізнавшись, що розминувся з Вами. Я в неділю застудився і вирішив залишитися вдома. Увечері Ю. Віт [412]витягнув мене з дому, через це я втратив зустріч із Вами. Прошу Вас дуже не розчаруватися в мені та приїхати в найближчі дні. Я зараз дуже сумний і у глибокому занепаді. Може б, Ви мене трохи підбадьорили. Ніколи ще мені не було так погано. Порадьте мені щось. Може, однак проконсультувати дра [ sic! ] Райнґольда в Трускавці? Чи Ви з ним знайомі? Може б, Ви могли звернутися до нього в тій справі?

Очікую Вашого приїзду з нетерпінням і сердечно вітаю.

Бруно Шульц

9 VI 1941

Дорога Пані Анно!

Не дорікайте собі через нерівні привілеї. Вони компенсуються скороченням моєї рухливості, віком, комплексами. Тішуся, що Ви іноді про мене думаєте і пам'ятаєте. Запрошую Вас сердечно і з радістю. Щодня чекатиму до 6-ї вечора, бо гадаю, що пізніше Ви не приїдете. Чуюся трохи краще і маю велику охоту на прогулянку з вами, на розмову. Дякую Вам за листівку. Сердечно вітаю.

Бруно Шульц

Чи могли б Ви привезти мені Die Heimkehr [413]. Прошу привітати від мене Вашу Приятельку [414].

13 VI 1941

Дорога Пані Аню!

Я все ще перебуваю під враженням від Ваших чарівних метаморфоз. Гадаю, що вони тому такі зворушливі, бо не залежні від Вашої волі, такі автоматичні й неусвідомлені. Це так, наче хтось нишком підсовує когось іншого, підмінює Вас, а Ви наче прибираєте ту нову личину й сприймаєте її як саму себе, і граєте свою партію далі на новому інструменті, не відаючи, що то вже хтось інший рухається сценою. Звичайно, я надто згущую барви та доводжу справу до парадоксу. Не вважайте мене наївним. Я знаю, що то не зовсім несвідомо, але Ви не даєте собі звіту, скільки в тому діяння глибших сил, скільки якоїсь метафізичної маріонетковості. А водночас Ви нечувано реактивна, негайно формуєтеся в доповнювальний вимір, у чудесний акомпанемент… Усе те діється наче поза інтелектом, на якомусь коротшому та простішому шляху, ніж дорога думки, просто, як фізична реакція. Вперше мені трапляється спіткати таке багатство натури, яке немов не вміщається у вимірі однієї особи, й тому наче активізує допоміжні індивідуальності, імпровізаційні псевдоіндивідуальності, ad hoc ініційовані впродовж якоїсь короткої ролі, яку Ви мусите зіграти. Так я собі пояснюю Вашу Протеєву натуру. Може, Ви гадаєте, що я дозволяю себе ошукати, що підводжу глибокі інтерпретації під гру звичайного кокетства. Запевняю Вас, що кокетство є чимось дуже глибоким і таємничим, і для Вас самої незрозумілим. Природно, що тієї таємничості Ви не годні побачити, і що з Вашого боку те мусить виглядати безпроблемно й звичайно. Але то ілюзія. Ви недооцінюєте своїх можливостей і псуєте чудовий демонізм своєї натури наївним снобізмом святобливості. Вам не вистачає бути демоном, Ви ще хочете мимохідь і на додачу бути святою, так, наче те можна було б надто просто погодити. Ви, така чутлива до мистецького кітчу, втрачаєте свій інстинкт і смак, коли йдеться про моральну сферу, і зі спокійним сумлінням плекаєте погожий та неусвідомлений дилетантизм святості. Ні, Ваша святість — то важка і кривава річ, яку годі здобути як красивий додаток до наповненого й багатого життя. Той дилетантизм, зрештою, є дуже урочим і зворушливим в істоти, яка за крок спілкується із проваллям. Із Проваллям з великої літери «П». Не знаю, як те діється, але Ви бавитеся ключами від Провалля. Не знаю, чи відома Вам Безодня втрати кожної людини, чи тільки моя. В кожному разі, Ви легко й по-лунатичному рухаєтеся тим пругом, якого я в собі уникаю з тривогою і страхом, і де під ногою осуваються уламки скель. Мушу визнати, що Ви самі перебуваєте, мабуть, у безпеці. Легко й делікатно Ви вивільняєтеся від того, хто зсувається вглиб, і дозволяєте йому самому котитися у прірву. Ви навіть удаєте, що робите кілька кроків, утрачаючи ґрунт під ногами, певні, що в належну мить парашут розкриється, і Ви безпечно злетите вгору. Попри все це, Ви насправді безневинні й наче не берете участі в тому, що чините, Ви — справді жертва, а вся вина падає на того, хто носить у собі оте провалля, на пруг якого Ви необачно наступили. Я знаю, що вся вина на мені, бо провалля — моє, а Ви лише сильф, який приблукав у мій сад, де моїм обов'язком є боронити Вашу ногу, щоб не послизнулася. Тому Ви не повинні мати жодних вагань. Ви завше невинні, хоч би що Ви чинили, і тут знову відкривається нова перспектива для Вашої святості. Ваша святість, дійсно, нічого Вам не коштує, бо Ви є сильфом, і то не дилетантизм, а надлюдська віртуозність ельфійської істоти, яка не підпадає під моральні категорії.