Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Лист ВПана був пересланий мені на місце мого проживання, і тільки сьогодні повернувся, не заставши мене вже там.

Переказую вирази поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 28 IX 1934

Флоріянська, 10

Вельмишановний Пане!

Природно, що я знаю про воскресіння «Sygnałów» і навіть читаю їх із зацікавленням, коли мені пощастить роздобути примірник.

Охоче надаю Вам рукопис п. Корабйовського [177], а в майбутньому надішлю щось іще.

Я добре пригадую собі той літній день, коли Ви прийшли з п. Барановською. Чи, може, то було восени [178]?

Прошу сердечно вітати від мене п. Корабйовського, чиїми постановками на веселій хвилі я щиро захоплююся [179]. Прози його ще не знаю.

Якщо у Вас буде нагода, прошу також передати вітання п. Кунцевич [180], котра на цьому тижні мала би бути у Львові, як я чув.

Дуже сердечно Вас обіймаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 19 III 1936

Вельмишановний Пане!

З великим задоволенням уділяю Вам уривок із Процесу Кафки [181], пересилаю на вибір 2 фрагменти. Один із них п[ід] н[азвою] Посіпаки коротший, проте менш істотний для цілості. Другий, який я назвав: Притча про врата до Закону , містить посутню ідею твору*. Залишаю вибір на Ваш розсуд. Я додав також короткий вступ про природу творчості Кафки [182].

*Але, може, трохи нудний.

Останній номер «Sygnałów» виглядає дуже цікаво. Проте, чи вірите, я його повністю ще не встиг прочитати? Отож відкладаю свої коментарі до наступного листа.

Сердечно тисну руку та передаю найкращі вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 12 V 1936

Шановний Пане Редакторе!

Дозволяю собі переслати Вам написаний молодою особою уривок прози, який здається мені вартим уваги і навіть чимось більшим за красну заповідь. Я бачу в тій роботі непересічні достоїнства [183].

Передаю його Вам для ласкавої оцінки, і дуже би втішився, коли [б] Ви могли його вмістити. То було б для молодої авторки дуже великим стимулом і зобов'язанням до серйозної роботи.

У кожному разі, прошу про Вашу точку зору і збереження рукопису.

Переказую вирази поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 4 IX 1938

Флоріянська 8 [184]

Вельмишановний Пане Редакторе!

Я дуже радо візьму участь у грудневому номері. Не знаю ще, що приготую, але, напевно, щось із царини красного письменства. Перешлю у встановлений термін.

Переказую вирази глибокої поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

Дрогобич, 24 IX 1938

Вельмишановний Пане Редакторе!

Надсилаю обіцяний уривок оповідання [185]для грудневого числа «Sygnałów».

Якщо це можливо, то прошу надіслати мені відбитки для коректури, оскільки при моєму способі письма друкарські помилки бувають особливо дошкульними.

Переказую вирази глибокої поваги та сердечні вітання.

Бруно Шульц

4 XI 1938

Вельмишановний Пане!

Пані Дорота Виґард [187]із Відня, перекладачка на німецьку мову, хотіли би перекласти п'єсу В. Шан. Пана Літо в Ноані [188]для поважного німецького видавництва. Вона звернулася до мене із проханням про посередництво. П. Виґард хотіла би знати, чи могла би розраховувати на авторизацію В. Шан. Пана, та якими були би Ваші умови.

Із перекладів п. Виґард мені дуже добре знаний переклад кількох поки що не опублікованих розділів Цинамонових крамниць .

Прохаючи ласкаво про люб'язну відповідь [189], переказую вирази глибокої поваги.

Бруно Шульц

Дрогобич, 10 II 1937

Флоріянська, 10

Шановний і Дорогий Пане!

Сердечно дякую за милого та доброго листа, за слова втіхи та розради. Я їх далебі потребую, бо опинився на самому краю виснаження. Не знаю, чи довго ще витримаю ту замороку. То не ота школа давніх часів, ота справжня ідилія серед професій — мало не побічне заняття, яке скромно тримається на тлі життя. Відтоді вона поросла пір'ям, безсоромно роззухвалилася, стала вимогливою, має щоразу виразніші претензії до заповнення собою людського життя. Не терпить конкуренції. Давно втратила ту красну скромність, яка її наперед визначала як фах для заробітку осіб, котрі мали якусь місію, якесь піднесене, проте неприбуткове завдання.

Що вдіяти? Чи мушу я зректися того, що вважаю своєю місією, моїм властивим завданням?

Чи маю я ручну працю вважати метою і призначенням моїх зусиль?

Я вже за натурою не створений для того, щоб чинити опір, протистояти, протидіяти чиїйсь волі. Я не посідаю тієї сили переконання, тієї тупої віри у слушність моєї справи, яка для того потрібна. Чому ж тоді я приречений — я, приятель природи та її елементарних проявів, — опиратися їй, тлумити в дітях її природні та прегарні імпульси й вибрики, її стихійний вандалізм? Ні, ота боротьба із солідарною та симпатичною бандою із 26 хлопчаків (стільки має кожен клас), озброєних молотками, пилками та рубанками, — то не почесна боротьба, а ґвалтовні та відчайдушні засоби терору, до яких я вдаюся, щоб утримати їх у лабетах, сповнює мене огидою. Я виходжу з неї щодня брутальним і брудним внутрішньо, з неприємним осадом у ставленні до себе і з такою стрімкою втратою енергії, що пари годин бракує для її відновлення.