Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Мене засмутили Ваші песимістичні міркування щодо Вашого майбутнього та Ваших можливостей. Для резиґнації та зневіри немає жодних підстав. Ви мусите дослухатися до внутрішнього голосу, який є голосом справжнього покликання. Настільки гостра потреба, настільки пломениста пристрасть мусить бути знаком і передчуттям прийдешньої сили. Майте терплячість, чекайте зосереджено й у повній готовності. Я впевнений, що настане мить, коли Вам проясниться Ваша властива перспектива, те, що Вам судилося сказати.

Мій від'їзд довелося відкласти. Я вибираюся до Закопаного допіру наступного тижня, і гадаю, що залишатимуся там 4 тижні. Не майте найменших сумнівів і приїжджайте якомога швидше. Я чекатиму на Вас із радістю. Мусите, проте, зачекати на звістку від мене із Закопаного, бо я не знаю моєї майбутньої адреси. Ми шукатимемо якогось locum поза Закопаним, у Кошцеліській, на Цирглі або в Ящурівці.

Думаю, що Ви залишитеся в Закопаному на довше, приїздити на такий короткий термін невигідно. Я познайомлю Вас із дуже цікавими людьми, передусім зі Ст. Іґ. Віткевичем. Сподіваюся, що ми добре проведемо час. Позаяк я хочу працювати, то, може, частину дня Вам доведеться вдовольнятися товариством моєї нареченої, пані Шелінської.

Вітаю вас дуже сердечно й тисну руку.

Ваш

Бруно Шульц

Дрогобич, 13 VII 1935

Якби Ви не отримали від мене повідомлення, то пишіть на дрогобицьку адресу.

Дорогий Колего!

Уже тиждень я перебуваю в Закопаному, мешкаю в пансіонаті «П а н і», б у л ь в а р С л о в а ц ь к о г о. Приїздіть сюди, скориставшись тижнем дешевого проїзду (свято гір). З'їжджається маса людей. Рух надзвичайний. У моєму пансіоні немає вільних кімнат, але, може, вдасться поставити друге ліжко в моїй кімнаті, або ж Ви оселитеся десь поруч. Очікую Вас із цікавістю й радістю. Приїжджайте! Всю решту ми обговоримо усно. Бувайте здорові, сердечно Вас вітаю.

Ваш

Бруно Шульц

Закопане, 3 VIII 1935

Вашу листівку я отримав із дому допіру сьогодні.

Дорогий Колего! Шкодую, що Ви не можете тепер приїхати, але й справді, обставини несприятливі. З помешканням д. важко, і дорожнеча теж значно пішла вгору. Я ще залишуся, мабуть, до 3-го тижня серпня, тобто десь до 20-го. Гадаю, що сплати курортного збору можна буде уникнути. Здається, свято гір закінчується 14-го. Я б хотів, щоб Ви мешкали разом зі мною, що стане можливим після від'їзду гостей, котрі тепер переповнили пансіонат. Із того свята гір я ще властиво нічого цікавого не бачив. Всупереч очікуванням, я живу тут дуже самотньо. Бачуся тільки іноді з Віткевичем і критиком Пломенським [163]. Я також не працюю, тільки намагаюся фізично відпочити, бо, як Ви пригадуєте, я завжди був вутлим і далі таким залишаюся (53 кг).

З п. Яворським я не бачився. Тому сподіваюся, що Ви 14-го або 15-го виїдете, так, щоб ми ще змогли тут провести разом кілька днів. Я не ходжу в гори — страждаю від запаморочення та боязні простору. Коли одного разу я зіп'явся на значну висоту, то мусив просити незнайомця, щоб той мене провів додолу.

Очікуючи на Ваш приїзд, сердечно Вас вітаю.

Ваш

Бруно Шульц

середа [8 VIII 1935]

Дорогий, Давній, Добросердий Приятелю!

Скільки б разів я думав у той час про Вас, то відчував гострі докори сумління і сором, що так тоді супроти Вас повівся. Чому так трапилося — Ви самі мені пояснили у Вашому добродушному листі. Я не панував тоді над моїми нервами, моїм роздратуванням і моїм розпачем [164]. Чому я потім мовчав, попри те, що Ви нагадували мені про себе, надсилаючи мені «Kamenę»? Мабуть, від сорому, вважаючи мої стосунки з Вами заляпаними болотом і зіпсованими. Між тим, Ви самі у своїй добросердності відгукнулися до мене. Ви знову потрапили на важкий для мене момент. Я тільки-но остаточно порвав із нареченою. Моє знайомство з нею було смугою страждань і важких хвилин. Зрештою, я відчуваю як полегшу те, що вона порвала зі мною остаточно. Повідомлення в газетах було помилковим. Я не взяв з нею шлюбу. Хоча я мав би тішитися тим розривом — я тепер відчуваю страшенну порожнечу й нікчемність життя. Не можу нічого робити, не можу взяти до рук жодної книжки, бо мене жахливо паморочить і нудить. Чи переживали Ви коли щось такого? Я не впізнаю сам себе. Я, в котрого голова завжди була повна питаннями, проблемами, котрого завжди збуджували різні ідеї, тепер волочуся порожній, бездумний і млявий, і маю таке відчуття, що то вже кінець усьому. Багато місяців я вже нічого не пишу, не можу написати найменшої статті. Навіть написання листа потребує від мене величезного зусилля. Я також уже давно не отримую жодних листів, і сам нікому не пишу. Відчуваю, що то все є не лише результатом моїх сердечних переживань, але що я увійшов у якусь у [ sic! ] нову фазу життя, домінантою якої є велике та засадниче розчарування — злиденність життя.