Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Та чудесна осінь (справжня «друга осінь» із трактату) опадає з мене не використана, ледь зауважена. Тільки вечорами, коли повітря набуває кольорів і відблисків, і з усіх предметів, уже сутінкових, виділяються барвисті еманації, астральні тіла, тінь за тінню, я люблю дивитися на ясні небеса — мідянкові, блідо-зелені, топазові, поцятковані, мов чародійська книга, чорними знаками, турецькою абеткою ґав, і спостерігати ці гігантські галасливі та жалібні гайворонячі сейми, ті їхні широкі фантастичні польоти й кружляння, розвороти і стрімкі напади на небо, яке вони виповнюють хвилюванням своїх крил і мерехтливим карканням. Чи зауважили Ви, що іноді, відлетівши дуже далеко, вони стають наче ледь видимий туман пилу, і гинуть із очей, а відтак за несподіваного повернення, обернувшись до нас розмахом крил, перемелюються в чорну кашу, осипаються клаптями сажі та ростуть щоразу ширше й ґвалтовніше [146]?

Мушу Вам повідомити, що фальшиво, а точніше, передчасно, поінформував Вас про придбання виграшних облігацій. Між тим, я отримав листа з контори продажу виграшних облігацій, якого додаю, і з якого Ви довідаєтеся, що ми у першому розіграші не брали участі, позаяк закуплені нами номери вже були продані. У зв'язку з цим, за 20 злотих контора продажу виграшних облігацій надіслала мені 1 лотерейний квиток до другого розіграшу, оскільки у другому розіграші подвоюється ставка. Номер облігації 164617. Прекрасно, що ми не забули про пунктуальне відновлення ставки. Чи надіслати її Вам, чи й далі зберігати до грудневого й січневого розіграшу? Здається мені, що ми, втім, унаслідок цього маневру втратили не тільки перший розіграш, а й частину суми. Такі-то вони — витребеньки долі. Чи, може, такий оборот справи знеохотить Вас до подальшої гри?

Що там чувати у Вас, Дорогий? Чи малюєте? Чи Вас та осінь надихнула на якісь нові барвні формулювання? Чи маєте там гарний краєвид? Чи від Лещиця маєте якісь звістки? Напишіть мені про себе розлого!

Сердечно Вас обіймаю й вітаю.

Бруно Шульц

7 XI 1934

Дорогий Колего!

Ваше мовчання наводить мене на думку, чи ж би Ви на мене за щось не прогнівалися. Не пам'ятаю супроти Вас жодної провини і гублюся в здогадах, чим міг Вас уразити. Я чув також, що в «Kamenie» відсутній мій уривок, хоча я знаю від Вас, що він уже був відданий до друку. Чи й це якось пов'язане з моєю несвідомою провиною? Я вражений, заінтригований і стурбований цим несподіваним поворотом у наших стосунках. А може, щось іще стало причиною Вашого мовчання? Може, Ви занедужали?

Прошу Вас дуже, поясніть мені причину Вашого мовчання, і якщо я в чомусь завинив, укажіть мені в чому. Не можна засуджувати когось на підставі якоїсь чутки, підозри, махінації. Повторюю, що марно сушу собі голову, чим міг би Вам у своїх листах завдати прикрощів. Чи Ви отримали мого останнього листа?

Чекаю Вашого ласкавого пояснення — щиро вітаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 15 XI 1934

Дорогий Колего!

Вибачте мені, що так давно не писав і навіть не розквитувався за Вашого сердечного листа та надіслання 3 чисел «Kameny». Причиною того стали нервозні клопотання про відпустку, які закінчилися остаточною відмовою. Я писав і штурмував до Іґ. Ст. Віткевича, котрий робив, що міг, і до Тувіма, котрий нічого не робив. Усі зусилля виявилися марними у зв'язку з ухвалою Ради Міністрів щодо призупинення оплачуваних відпусток. Дуже мене це пригнічує, адже я вже зжився з думкою про відпустку, школу вважав чимось тимчасовим, і мені здавалося, що я не зможу повернутися до шкільних занять. Я був певний час цілковито зруйнований. Трохи мене оживив допіру приїзд маляра Яніша [147], сюрреаліста, дуже милого хлопця, котрий реставрує розписи в католицькому храмі. Він заохотив мене до малювання, чого я ось уже кілька років не робив. Це мене дещо заспокоїло. Я вибираюся тепер до Варшави, де хочу поновити клопотання про відпустку через одержання якоїсь стипендії. Не маю великих надій, але не хочу дорікати собі, що занедбав свою справу. Якби я одразу після канікул вирушив був до Варшави, може, зміг би краще допильнувати й отримати відпустку ще до тієї ухвали Ради Мін[істрів]. Я весь час нічого не писав. Тепер мене більше цікавить малярство.

Що у Вас чутно? Щоразу, коли я думаю про Вас, то співчуваю Вашій тяжкій долі, на яку Ви навіть не скаржитеся. Стільки механічної, бездушної праці для когось, хто міг би інші речі робити — то, однак, велика кривда. Її нам завдано обом.