Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Спасибі Вам, що попри оту гадку про мене — написали. Ви слушно вчинили, адже без того, хто знає, чи я б здобувся на продовження, — а шкода було би випустити із рук оту річ, набубнявілу такою сумою минулого та обтяжену таким капіталом нашої юності. «Що Вас, до лиха, гнітить?» — питаєте Ви. Я не можу на це відповісти. Смуток життя, тривога перед майбутнім, якесь невиразне передчуття жалюгідного кінця всього, якась декадентська Weltschmerz [121], абощо, до лиха. Я не відмовляюся від листування з Вами, хотів би його підтримувати, хоча, мабуть, не здатний на ту відвертість, якої Ви від мене очікували. Не ображайтеся на мене за це і не вбачайте в тому жодної здержливості супроти Вас. Я не хотів би втратити Ваших листів і прошу Вас і надалі залишатися таким люб'язно сердечним і начисто симпатично природним. Власне тому, що я сам тієї природності не посідаю, я її тим жвавіше відчуваю. Надзвичайно охоче я хотів би з Вами зустрітися. Куди Ви виїжджаєте 20 VI? Може, те місце буде якось досяжне для мене під час канікул. Щиро тішуся, що Вам викроюється невеликий вояж до Італії. Ви, такий ентузіаст краси, давно на це заслужили! Що стосується мене, то немає й мови, щоб я міг приєднатися. Моя зарплатня становить 240 зл. За Цинам. крамниці я не отримав ані гроша. Навпаки, вони обійшлися мені в кілька поїздок до Варшави.

«Rój» [122], щоправда, обіцяв мені в разі продажу всього накладу якийсь перерахунок, але сумніваюся, що вони дотримають слова. У Варшаві було дуже мило. Я перебував там 6 днів. Провів їх переважно з Налковською, моєю покровителькою і, можна сказати, приятелькою [123]. Побував у Тувіма [124](він тоді одужував після хвороби), в Александра Вата [125], побачився із Важиком [126], із Бручем [127], із Ґоявічинською [128]. Що робитиму під час канікул — ще не знаю. Я мав би десь сховатися на селі й писати. Може, поїду до Закопаного, з огляду на стан здоров'я. Це залежить від того, чи отримаю на це субсидію. Чи буде «Kamena» виходити й надалі? Я б хотів залишатися з Вами на свята в контакті. Напишіть мені, де Ви перебуватимете. Лещиця [129]я знаю, але дуже поверхово. При нагоді поїздки до Трускавця спитаю його про ціни.

Дуже сердечно Вас вітаю та обіймаю. Не забувайте про мене!

Бруно Шульц

Дрогобич, 5 VI 1934

Дорогий Пане Колего!

На жаль, поїздка до Львова не складається. Моя сестра (старша — вдова) серйозно нервово хвора, і я не можу її залишити саму [130]. Доведеться, мабуть, умістити її в якомусь пансіонаті у Трускавці, але поки що вона заперечує всі пропозиції про виїзд.

Сердечно Вам дякую за численні докази правдивої зичливості та симпатії. Сподіваюся, що побачуся з Вами на канікулах. Може, відвідаю Вас у Звинячі [131]. Уявіть собі, що того дня, коли я отримав Вашу пропозицію купити до спілки лотерейного квитка, власник крамнички, до якого я заскочив на хвильку за папером, запропонував мені чверть лотерейного квитка за 10 зл. У мене не було грошей, і я не купив. Може, то був шанс — пропозиція долі! [132]Мені ніхто ще ніколи долі не пропонував. Я дуже жалкую, що ми не зможемо зараз зустрітися у Львові. А може б, Ви до мене у Дрогобич заскочили?

Я записався на 3-тижневі канікулярні курси [для вчителів] ручної праці в Живці від 2 липня. Не знаю, чи поїду, хоча це мені вкрай необхідно з огляду на обробку металу наступного року, на якій я не знаюся. Яким дивом Ви уникнули цього навчального предмета, який тепер витіснив малювання?

На жаль, моя депресія не минається. Можливо, через прикрі обставини вдома (хвороба сестри). Щиро дякую за слова втіхи й розваги.

Не забувайте про мене і напишіть мені щось зі Звиняча. Чи там гарно? Поділля? Даруйте, що сьогодні лише кілька слів — невдовзі напишу більше.

Сердечно Вас обіймаю та вітаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 23 VI 1934

Дорогий Колего!

Мене мучили справжні докори сумління, що я знову завинив у перерві в нашому листуванні. На жодних курсах я не був, бо мене відмовилися прийняти напередодні від'їзду, і добре сталося, бо через кілька днів я серйозно захворів, і допіру тепер поволі видужую. Вчепилася до мене якась урологічна історія [133], дуже гнітюча й прикра, недуга, яка вбила в мені будь-яку активність та ініціативу. Отож я провів канікули в іпохондричних роздумах і згіркнув, стежачи за дивовижними та принизливими проявами хвороби. Допіру тиждень тому я поїхав до Львова, до фахівця, котрий вивів усю справу на шлях одужання. Мені жахливо не хочеться повертатися до школи. Розпач мене охоплює при думці про обробку металу, про що я не маю найменшого уявлення. Загалом, увесь цей крам мені огидний і нудний до найвищої міри. Уявіть собі, що того самого дня, коли я отримав Вашого листа з пропозицією придбати разом лотерейного квитка класової лотереї, я зайшов до паперової крамниці за листовим папером, і продавець запропонував мені придбати чверть лотерейного квитка. У мене не було грошей, і я не погодився. Аж ось нещодавно на лотерейний квиток, придбаний саме в тій крамниці, випав виграш у 300 000. Квиток був поділений на чверті чи восьмі частки. Один мій знайомий, суддя, виграв 60 000 зл. Якби я тоді придбав лотерейного квитка, може б, ми обидва не сиділи б нині у школі, а подорожували десь Італією або Іспанією.