Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Роман Крамштик (1885—1942) — маляр і графік, співзасновник мистецької групи «Ритм», автор краєвидів, ню, портретів, натюрмортів. Його останньою, частково збереженою роботою є цикл малюнків із Варшавського ґето, де він загинув 6 серпня 1942 року під час масової «ліквідаційної операції», вчиненої нацистами.

Графічні роботи (clichés-verres) Шульца із циклу Ідолопоклонна книга (Xięga bałwochwalcza) . Цю техніку Шульц практикував у 1920-х роках.

Від попереднього листа Шульца до Ортвіна минуло чотирнадцять років.

Людвік Ліль — див. біографію у примітках до Шульцових листів до нього (у електронній версії — прим. 252).

Герман Стернбах — літературний критик, германіст, есеїст, редактор і перекладач, зокрема Йогана Вольфґанґа Ґете, Франца Ґрільпарцера, Новаліса.

Позитивне ставлення Ортвіна до Цинамонових крамниць (1934) не знайшло відображення в жодній із його публікацій.

Роман Александрович — доктор права, відомий у міжвоєнні роки львівський адвокат, шанувальник мистецтва, приятель Остапа Ортвіна з юних літ.

Кароль Іжиковський (1873—1944) — літературний критик, письменник, автор низки книжок, зокрема Чин і слово (Czyn і słowo), Боротьба за зміст (Walka о treść), Десята муза (Dziesiąta muza) і роману Тент (Pałuba) .

Стефан Шуман (1889—1972) — психолог, автор численних наукових праць із психології та на межі психології, педагогіки й естетики.

Листи Шульца до Шумана постали в період, коли автор нещодавно написаних Цинамонових крамниць клопотався про видання своїх рукописів, про які раніше ніхто не чув. Як згадував адресат листів, він познайомився з письменником у Живці, де Шульц брав участь у влаштованому міністерством освіти для вчителів малювання канікулярному курсі підвищення кваліфікації. «Якось увечері, — пише Стефан Шуман у листі від 25 січня 1968 року, — він підійшов у готелі до мого столика, за яким я відпочивав собі наодинці. Він сказав, що мої лекції прихилили його до моєї особи, і що саме цим пояснюється його прохання, щоб я прочитав машинопис його роману». Професор прочитав отримані тексти — розділи квазі-роману, котрий, за його повідомленням, мав називатися Спогади про батька або щось подібне; він проковтнув їх упродовж кількох нічних годин. «Я був вражений», — згадував Шуман через тридцять шість років. Він переконав Шульца надати усій книжці назву одного з оповідань, які до неї входять: Цинамонові крамниці , а також обіцяв підтримати ініціативу видання Крамниць і зацікавити ними Казимира Чаховського, що і зробив після повернення до Кракова. Як відомо, більш вдалою виявилася не ця протекція, а підтримка Налковської. Шуман подарував Шульцові машинописи своїх віршів, які наступного року були опубліковані в томику Прочинені двері (Drzwi uchylone) , виданому під псевдонімом Лукаш Фліс.

Листи Шульца — особливо перший — переважно компліменти та зауваги на тему тих віршів, а по суті, також цікаві нотатки на полях після прочитання їх. Може дивувати, що автор Крамниць , неперевершений художник слова, обдаровує стількома панегіричними похвалами твори, рівень яких, м'яко кажучи, навіть не надається для публікації.

Чим, отож, міг керуватися Шульц, не шкодуючи похвал псевдопоетичним гріхам ученого? Відповісти, мабуть, зовсім не складно. Листи Шульца — то послання провінціала, котрий мріє увійти в літературу, адресовані видатному вченому. Ба більше: то листи до особи, котра з висоти своєї суспільної позиції визнала Шульца, похвалила й підтримала; то листи нікому не знаного письменника до потенційного покровителя, а також своєрідна віддяка за сповнену ентузіазму оцінку, яку Стефан Шуман дав Цинамоновим крамницям . Отож — вияв підлабузництва? Епістоли, в яких Шульц не пощадив навіть обожнюваного ним Рільке, твори котрого він відверто ставить поруч із віршами професора?… Так, і в тому немає нічого дивного, враховуючи, яку вагу надавав своєму мистецтву Шульц. Сам він не мав безпосереднього впливу на те, щоб дебютувати. Щоб прокласти шлях, довелося вдатися до жесту принизливої нещирості. Адже інших, більш ефективних методів не було.

Попри це, листи Шульца сповнені істотних сенсів, вони становлять щось на зразок циклу невеличких есеїв на тлі головної теми, яку він собі накинув. Вони цінні власне з огляду на ті маргіналії, навдивовижу цікаві відступи, як, зокрема, опис сну, який залишився в пам'яті письменника з літ дитинства. Тут дається взнаки особлива, еготична схильність Шульца: тенденція шукати самого себе в чужих творах та вміння знаходити в них трамплін для проблем, які ставали елементами творення й поживи його власного мистецтва, мотивів власного творіння.