Дмитро Стус - Василь Стус - життя як творчість

Початок оповідання про дитинство зберігається в архіві родини Василя Стуса.

Наприкінці 1950-х двоюрідний брат Василя Стуса, Микола, збудував на тому місці нову хату. 1959 року на її зведенні працював і сам поет.

Там само. — С. 345, 347—348.

Комнезамка — в українських селах 1920—1930-х так називали членів комітетів незаможників, які провадили замість влади більшу частину брудної роботи з відбирання хліба в односельців.

Сталіно того часу суттєво відрізнялося від сучасного Донецька. От яким побачив це місто Петро Григоренко на межі 1920—30-х: « Тепер Донецьк — велике сучасне місто. За мого часу це був конґломерат селищ, натуральним центром котрих був потужний металургійний завод. Цехи заводу були розпорошені по великій улоговині, а селища над нею розходилися периметром. Містом тоді називалася суцільно, більш-менш, заселена територія на північ від заводу. Всі оті 16 ліній (вулиць). Центром міста була площа (майдан) — 250—300 метрів завширшки, у південній частині якої височіла церква, а навколо — величезний ринок (пізніше — товкучка), кінотеатр, державний банк та ін. Так звані лінії (вулиці) простягалися й нумерувалися обабіч Першої, або вул. Артема (пізніше), причому на одній стороні від Першої лінії (східній) ішли 2, 3, 4, 5, 6, а на другій (західній) — 7, 8, 9… аж до 16-ої ». Див.: Григоренко Петро. Спогади. — С. 82.

І Їлина Стус, і Василь Стус, згадуючи про сина й брата, завжди називали його Їваном.

Василь Стус. Твори. T. 3: кн. 1. — С. 345.

У листі до сина від 25.04.1979 р. В. Стус пише про 1940 p., коли тато віз його з сестрою Марусею на Донбас. Зіставляючи спогади Марії Чередниченко (Стус), Їлини Стус і Василя Стуса, слід припустити, що він помилявся, і переїзд Марусі й Василя у Сталіно слід датувати передоднем війни 1941 року. Єдине, що суперечить цьому припущенню, це таке ж приблизне визначення віку менших дітей Їлиною Яківною: « Марусі було три годіка, а йому два » (Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144). На Великдень 1941-го Василеві було три роки, а Марусі — чотири). Проте емоційні спогади тих же Марії та Їлини Яківни про те, що в рік смерти Палажки (померла того ж року, коли менші діти переїхали до Сталіно) почалася війна, і могилу було потовчено технікою, змушують із великою ймовірністю припустити, що Марія та Василь переїхали на Донбас на Великодні свята 1941-го року. Наведу й спогади Марії Чередниченко: « Як ми тільки приїхали сюди, батьки жили в… будинку в посьолку шахти сто сім… Ми там прожили декілька місяців. Потім почалася війна » (Нецензурний Стус. — С. 165).

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144.

Василь Стус. Твори. Т. 3: кн. 1. — С. 171, 391.

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144.

У тексті листа —1940 р.

Василь Стус. Твори. Т. 3: кн. 1. — С. 345.

Найімовірніше, — нашарування пам'яти або й свідома містифікація. Бо 1939-го минув майже рік, як Семен Стус завербувався на роботу в Донбас, і, отже, його не могло бути в Рахнівці. Така зустріч між батьком і сином 1939 чи 1940 pp. могла відбутися лише тоді, коли Семен приїжджав у село, аби забрати дружину. Відтак, аби зробити приємне мамі, яка сяк-так годувала дітей лише завдяки донбаським посилкам чоловіка і шепотіла синові на вухо: «Тато приїхав, тато приїхав!», 1,5—2,5-річний хлопчик справді міг кинутися в обійми забутого батька.

Василь Стус. Твори. T. 3: кн. 1. — С. 346.

Там само. — С. 345.

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 143.

Василь Стус. Твори. Т. 6: кн. 1. — С. 345. Сестра Марія натомість стверджує, що в « час війни ми жили на квартирі і нічого не тримали… Були в батька кролики, коли він в Рахнівці ще жив …» (Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 166). Можливо, ця дитяча фантазія Василя в образній формі закарбувала в його пам'яті втрату батьками чогось суттєвого, чого малий хлопчина ще просто не міг осягнути розумом.

Їлина Яківна Стус // Нецензурний Стус. — С. 144.

Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 167.

Василь Стус. Твори. T. 6: кн. 1. — С. 346. Марія Чередниченко так згадує про цей випадок: « Тоді після війни займали городи. Земля була цілинна. Ту цілину копали. Брали десять-п'ятнадцять соток. І на цій цілині садили. То кукурудзу, то картоплю. Що мали… Тоді мама пішла і Ванєчка… зайняли участок, а пішли туди інші люди. Мама каже: «Ванєчка, ти піди вернись і скажи, що ми тут зайняли місце». Бо вони ще… тільки… ніби позначили… І він вернувся. А там було після війни… воронки… Ями такі. І в тій ямі хлопчаки розряджали бомбу… І коли він тільки порівнявся… вибух. Від одного хлопчика, що розряджав, то тільки шматки знайшли. І другому, кажуть, голову знесло, а тулуб біг ще. А в нього <���Івана > щоку вирвало, в серце попало і ніжку відірвало. А мама як побачила… не могла навіть уявити якось згаряча, що це її син. А він каже: «Мамочко, не плач. Це судьба моя така». Він це сказав, а вона як заплакала. І в неї тоді дуже серце захворіло. Тоді викликали швидку допомогу. Поки ж ще викликали. Це ж в полі було… І його забрали. Декілька годин ще жив. Три, чи чотири, чи п'ять » (Марія Чередниченко // Нецензурний Стус. — С. 169).