Леонид Ушкалов - Григорій Квітка-Основ'яненко

У цій драмі вперше у творчості Квітки-Основ'яненка з'являється один з його найколоритніших персонажів – справжній «український Фігаро» Кіндрат Шельменко. На передній край він виходить у комедії на три дії «Шельменко – волостной писарь». її сюжет такий: Шельменко хоче обманом, заради власного зиску, віддати в солдати сина-оди-нака вдови Степаниди Михайлової Микиту, записавши його в реєстри під чужим іменем; тим часом губернатор легко викриває підступ писаря й віддає в солдати самого Шельменка. Цей невибагливий сюжет дозволив драматургові змалювати доволі барвисту картину тогочасного життя. Наприклад, ставлення людей до солдатчини. Вірнопідданий Микита, який на початку першої яви каже про те, що ладен служити «Богові й государю вірою й правдою, з усією ревністю та бажанням», уже наприкінці другої яви неначе забуває ці слова й у відчаї вигукує: «…За що ж мене віддають, за що, як скотину на убій, ведуть на явну погибель?». Комедія «Шельменко – волостной писарь» була надрукована в типографїї Харківського університету 1831 р.: на першій сторінці автографа рукою ректора університету Миколи Івановича Еллінського написано: «Надрукувати 600 примірників». З успіхом ішла вона й на сцені – роль Шельменка блискуче виконували Іван Дрейсіг, Карпо Соленик, Михайло Щепкін та інші.

Очевидно, десь наприкінці 1820-х pp. Квітка написав також комедію «Ясновидящая» (перша згадка про неї зринає у Квітчиному листі до Сергія Аксакова від 28 вересня 1830 p.). В основу її сюжету покладено реальні події. Значно пізніше, у листі до Погодіна від 28 червня 1841 p., Квітка зазначав: «Десять років тому була тут одна історія, з якої я, узявши головні обставини, написав комедію „Ясновидящая“». її сюжет такий. Троє шахраїв, видаючи охочу до авантюр жіночку Оксюту за ясновидицю Євгенію, збагачуються коштом недалеких і марновірних дворян. Вони морочать людям голови, використовуючи їхню віру в месмерівський «магнетизм» – нібито наявну в тілі людини окультну силу, яка є частиною розлитої в космосі енергії, за допомогою якої можна змінювати стан організму, зокрема передбачати майбутнє, лікувати хвороби тощо. Та найбільший зиск шахраї сподівалися мати в тому разі, коли б їм удалось оженити Антипа Дрянева – племінника однієї з пройдисвіток – на багатій нареченій Настусі Дакалкіній. Утім їхня затія зазнає фіаско. Цей твір так і залишився в рукопису – цензура не дозволила друкувати комедію ані на початку 1830-х pp., ані в липні 1840 p., коли Квітка-Основ'яненко надіслав «Ясновидящую» Федору Коні для публікації в «Пантеоне».

Квітка й надалі не буде полишати драматургії. Так, у 1835 р. він, продовжуючи традиції «Наталки Полтавки», напише чудесну комедію «Сватання на Гончарівці», засновану на любовному трикутнику. Уляна – донька «обивателів із-за Лопані» Прокопа та Одарки Шкуратів – і кріпак Олексій палко кохають одне одного, але батьки дівчини хочуть видати її заміж за багатого дурника Стецька Кандзюбенка. Тут усе відповідає популярному на той час жанру «української опери»: простонародні персонажі-маски (закохані Уляна та Олексій, пришелепуватий Стецько, жвава бублейниця Одарка, безпробудний п'яниця Прокіп, бравий вояк Скорик), любовний сюжет, неодмінні танці й пісні (пригадаймо хоч би Олексієву пісню-елегію: «Чи се ж тая криниченька, що голуб купався? / Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?..»), яскравий етнографічний колорит, зрештою, щасливий фінал. Та в цьому розважальному сюжеті про вірну любов, яка долає всі перепони на шляху до щастя, звучить одна тривожна нота – кріпосне рабство. Мати не хоче віддавати свою донечку заміж за кріпака, бо, що б там не казали про «добрих панів», яке може бути щастя в неволі?

Тривалий час, із 1832-го по 1838 p., Квітка-Основ'яненко працював над своєю, мабуть, найпопулярнішою комедією «Шельменко-денщик», яка ще й досі з успіхом іде, зокрема на сцені Харківського академічного театру «Березіль». В основі її сюжету та сама любовна колізія. Капітан Скворцов, який не має за душею ані копійки, та Прісінька – донька гоноровитого й заможного пана Шпака – кохають одне одного, але батьки дівчини мають намір видати її заміж за багатія Лопуцьковського. Утім завдяки хитрощам Кіндрата Шельменка – денщика капітана Скворцова – все закінчується щасливо. Ця п'єса має динамічний і цікавий сюжет, в якому багато від комедії ситуацій (різкі повороти дії, quiproquo [21] Одне замість іншого (лат.). , несподіваний фінал), та й персонажі змальовані тут дуже яскраво: пригадаймо хоч би Кирила Петровича Шпака, який преповажно розводиться про тонкощі біжучої європейської політики на підставі торішньої газети «Московские ведомости», Тимофія Кіндратовича Лопуцьковського, в чиєму житті була одна-єдина пам'ятна подія – поїздка із Чернігова в Воронеж і назад, Аграфену Семенівну Опецьковську, якій щоразу стає зле, коли Фенна Степанівна Шпак на правах старої подруги називає її Горлинкою, або зманіжену панночку Евжені, яка просто марить заміжжям і говорить бозна по-якому, мішаючи гамузом російські та французькі слова. А особливої принади надає цій комедії образ Кіндрата Шельменка – симпатичного пройдисвіта, куди спритнішого й розумнішого за будь-якого іншого героя твору…