Йосиф Сліпий - Спомини

За слідчого Крикуна водили мене ще на одну ставку, до іншої тюрми з одним адвокатом (з Бережан), членом ОУН. Він був членом Проводу ОУН і розповідав про мої старання замирити сторонників Мельника і Бандери, щоби припинити братовбивства [549]. Адвокат признав, що бандерівці вбивали мельниківців і що митрополит Андрей виступив проти його радянофільства. Про мене він сказав, що я в націоналістичній політиці не брав ніякої участи. Власне той заступник начальника, що хотів мене катувати, вже передше читав мені добровільні інформації адвоката. Він навіть заявив, що дивується, що мене арештовано.

Після Крикуна перейняв мене новий слідчий, найгірший звір, який катував всіх без милосердя [550]. Навіть деякі інші слідчі самі стидалися його звірства. Але, коли я раз перед начальником Київської чи Красноярської тюрми сказав про одного слідчого, що він трохи людяний, то начальник відповів: “Всі вони однакові”. Цей новий слідчий писав протокол і казав підписувати під побоями. Передусім ніччю він, часом спокійний, впадав в якусь психопатичну злість, прискакував до допитуваного і бив до безтями, а після того знову сідав спокійно, як би нічого не було. Кажуть, що він дуже мав бити єпископа Хомишина, бо й до мене він сказав, що “тут є другий такий, що не хотів нічого сказати, але тепер він вже говорить” [551]. Навіть в тюрмі єпископ Хомишин і отець-доктор Бойчук [552]мали підчеркувати свою єпархіяльну окремішність.

Коли було читати протоколи слідчих (я раз написав прокуророві, що в них є три чверті ложі, чого вони не могли мені потім подарувати), то треба і зрозуміти також, що слідчі — безбожники, простаки, без моральних засад, нераз мало образовані, що мають свої засвердлені поняття, а ще до того переходили в тому звірському напрямі свій вишкіл. Тоді можна зрозуміти, що такий звір не був у силі інакше писати і дуже часто був неспосібний до культурного вислову. Наприклад, вселенське післанництво Церкви вони вважали імперіялізмом, захланністю і загарбництвом папів. Католицька Акція, в їхнім переконанню — це “жульническое общество” [553]і таке подібне. Нераз мимо найліпшої волі не можна було протиставитись тому, ані в жоден спосіб витолкувати. І тому через такі окуляри треба читати і пояснювати собі їхні писання.

Я сидів в тюрмі деякий час з трьома інженерами. Один у віці 30–40 років, якого вивезли були на німецькі роботи, з яких він вернувся в часі війни. З кожного допиту він приходив побитий, опухлий, ноги як колоди, а був сильного здоров’я, бо не хотів підписати, що він шпіон. Можна було мати з ним співчуття. Він був дуже прихильний, доки було йому давати солонини, хліба чи чого іншого, але як видів, що не дістане нічого, то ставав, як останній хам, і поводився в камері, як слідчий з ним під час слідства.

Другий інженер-в’язень був далеко культурніший. Він був директором цвітників в київських городах. Він так боявся побоїв, що на початку слідства заявив: “Я вам всьо підпишу, тільки не бийте мене”. А мимо цього його били.

Третій інженер, на ім’я Мороз, директор судностроїтельного завода над Чорним морем, також радив все підписувати, бо вб’ють в тюрмі, а кожний знає, які то протоколи. Він показував свої опухлі ноги, а був він здорової будови і не мав більше як сорок кілька літ та й оставив жену і дві доньки. Оповідав, що у вільних хвилинах ходив ловити рибу, яку жена продавала, і тим доробляв до пенсії на удержання. Писав російські вірші на честь своїх дочок і жени. Почував себе українцем, але, на жаль, української мови не знав. Він мав вже досвід, як поводитися на слідствах, в тюрмах і ляґрах, щоби охоронити себе до деякої міри від всякого роду бандитів.

Загалом рідко коли можна було стрінути між слідчими і в’язнями якусь культурну людину з моральними засадами і з послідовною поведінкою. Такі особи були спосібні до найбільших чемностей і до найгірших жорстокостей. Нагляд в тюрмі був страшний, і не можна було обернутися, щоби зараз наглядач (“надзиратель”) не сказав корпусному начальникові або й начальникові тюрми.

Раз вночі, в першій годині, десь після одного слідства, слідчий привів мене до начальника слідства, який звернувся до мене грубим тоном: “Садитесь” [554]. По короткій паузі, він сказав: “Ну, мы вас уничтожать не будем” [555]. На це я відповів по-українськи: “Нема за що, та й не будете”. Він далі зачав говорити про якісь там інші справи. На всякий випадок, це незаперечний факт, що ціле слідство вони спрямовували в тому напрямі, щоби мене убити, але мимо всіх зусиль не мали претексту.