Йосиф Сліпий - Спомини

6. Правительство відпустить з ляґрів єпископів і священиків, а в дальшій черзі старців і молодь, якщо тому не стоїть на перешкоді справді щось поважного і обоснованого. Завдяки тому наступило би колосальне відпруження, бо все-таки треба здавати собі з того справу, що в ляґерах накопичена сила від’ємної і мінусової енергії. Вона криє в собі страшну ненависть і їдь і затроює людям в ляґері і поза ляґером (словом, в цілій державі) життя. В’язнів є велика кількість, і всі вони мають дома родину, сім’ї, друзів, товариські і професіональні зв’язки, і всі вони в найвищому напруженні ждуть якогось спасіння, звідки би воно не прийшло. Поминаю вже незаперечний факт, що дуже багато між киненими за “забор” суспільного і громадського життя силою тимчасових, бо переходових, внутрідержавних кон’юнктур і закордонного положення є незвичайно цінними горожанами і могли би ще принести державі і суспільності величезні користі і віддати незаступимі услуги. Їх освободження вже не представляє нині небезпеки для держави і комуністичного ладу. Якщо поміч прийде від радянського правительства, то тим тільки воно зискає на престижі, повазі і прихильності, не йно у внутрі держави, у своїх горожан, але і за кордоном, у чужих, що співчують з ляґерниками і вважають такий стан анормальним в державі. Вони повитають радо таке зарядження як великий акт прихильности і на ділі доброї волі. Бо нинішній ляґерний стан, ще раз підкреслюю, з унормалізованого, престижевого державного становища не є можливий на дальшу мету, і хоч як він засекречений, правду кажучи, не бавлячись у піжмурки, не являється секретом для нікого, ні дома, ні закордоном. Одним словом, буде це нечуваною captatio benevolentiae populi [739]— з’єднанням прихильности народу і поширенням доброї слави — bonae famae [740]— закордоном, серед всіх зацікавлених Радянським Союзом кругів. Повіяло би справді дуже сприяючим подувом і відсвіжаючим цілу атмосферу леготом.

7. Дальше, Греко-Католицька Церква, як вище сказано, находиться в Радянському Союзі в найгіршому положенні, ба навіть більше, бо вона поставлена в державі поза скобки. Коли і під цю пору католикам римського (латинського) обряду остались, хоч не всі, церкви і монастирі, і Католицька Церква римського обряду не є формально заборонена, то Греко-Католицька Церква втратила все і юридично, хоч не фактично, є неіснуючою. Тому конечне і вказане є, щоби правительство негайно повернуло, бодай наразі нечинні греко-католицькі церкви по містах і селах, в яких могли би служити оставші на місці і повернувші священики, і кілька мужеських і женських монастирів, як-от Унів, Межигір’я, Збоїська, Гошів, Львів, а женські (василіянок, служебниць, редемптористок) у Львові, Станиславові, Тернополі, Коломиї і Золочеві.

8. У зв’язку з тим прохаю освободити кількох священиків, — їх імена подам на бажання сейчас, — щоби я міг післати їх на Західну Україну і вони могли би второпно підготовити і упорядкувати ґрунт на місці.

9. Щоби водночас викликати наоборот і за кордоном, зокрема у Ватикані, прихильне вражіння, а опісля і настроєння, я напишу і повідомлю Папу про своє освободження з в’язниці і про підняті мною старання в справі привернення Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі. Заходи я підняв перед новим Правительством у Москві.

10. Затим мусіло би безумовно послідувати реактивування мене як греко-католицького митрополита і віддання, зглядно повернення мені в посідання Собора (катедри св. Юра), і помешкання-палати враз із капітульними забудованнями і городом. Без того дальші заходи абсолютно неможливі, бо з моїм голосом як приватної особи не будуть серйозно числитися в загальній церковній управі та ще й зміняти точно вироблені і усталені напрямні. Хіба в якійсь мірі можуть брати під увагу мою думку, і то in tantum in quantum — остільки оскільки. Мою найкращу раду буде опрокидувати той факт мого тюремного положення. Повернення катедри і митрополії правно зовсім справедливе, бо їх забрано без моєї і усього греко-католицького єпископату згоди — зроблено рахунок без господаря — bill without boss . А Церква без єпископів, як признають самі православні в Московській патріярхії, не є Церква, але самочинне зборище. “Без епископа Церковь — не Церковь, а самочинное сборище” (Журнал Московской Патриархии, 1950, 6, 35 ст.) [741].

11. Щойно станувши на певний ґрунт як управляючий митрополит митрополією, значить зі Львова, зі своєї катедри, я можу робити нові кроки з виглядами на якісь успіхи, а саме: повідомити Папу і руководячі церковні круги, секретаря стану (не знаю, хто тепер ним є) [742], кардинала Тіссерана, секретаря Конґреґації для Східної Церкви, і інших кардиналів, що забирають голос в церковній дипломатії, про наглядний вислід пороблених заходів і прохати їх, щоби взяли під увагу змінюючеся положення Католицької Церкви в Радянському Союзі. Це, без сумніву, викличе злагіднення антирадянського курсу або бодай спонукає до застанови над його ревізією та в дальшій перспективі і промостить дорогу до дипломатичних вимін нот і, остаточно, до дипломатичних переговорів. Тоді теж можна буде одверто зондувати опінію в міродайних церковних кругах Рима.