Коник Мечислав(Кава). Охороняв радіостанцію і радистку Комар. Був членом ППР, командиром спеціальної окружної групи Армії людової. Загинув у бою з фашистами.
Рак Юзеф— селянин із села Тшебуня. В його домі періодично перебували резидент та інші члени групи «Голос». Допомагав групі продуктами.
Рак Аннаіз Тшебуні. Переховувала від фашистів радянських громадян, деяких з них направила в групу «Голос».
Ніщо не забуто. Ніщо не минає безслідно. Радянський уряд високо оцінив подвиг наших побратимів, вірних, безстрашних товаришів по зброї.
Як дорогу реліквію, бережу вирізку із «Красной Звезды»:
УКАЗ
ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР
про нагородження орденами СРСР громадян Польської Народної Республіки
За активну допомогу командуванню Радянської Армії в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни і виявлену при цьому мужність, ініціативу і стійкість нагородити громадян Польської Народної Республіки:
ОРДЕНОМ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ І СТУПЕНЯ
1. Бохенека Владислава Яновича.
2. Врубля Михайла Мацайовича (посмертно).
3. Зайонца Юзефа Францишковича.
ОРДЕНОМ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ II СТУПЕНЯ
1. Зайонц Валерію Янівну.
2. Очкося Станіслава Яновича.
3. Присака Юзефа Юзефовича (посмертно).
Голова Президії Верховної Ради СРСР
М. ПІДГОРНИЙ
Секретар Президії Верховної Ради СРСР
М. ГЕОРГАДЗЕ
Москва, Кремль, 7 травня 1968 р.
* * *
«В 1944–45 роках в районі міста Кракова, окупованого фашистськими загарбниками, діяла група радянських військових розвідників на чолі з Євгеном Степановичем Березняком.
Велику допомогу розвідникам у виконанні завдань командування Першого Українського фронту подали польські патріоти Бохенек Владислав, Врубель Михайло та інші товариші, які проживали у Кракові.
У винятково тяжких умовах окупаційного режиму розвідгрупа Є. С. Березняка встановила зв'язок з місцевими партизанами й польськими підпільниками і з їх допомогою здобувала цінну інформацію про противника, про дислокацію військових частин окупантів і про їх склад.
Радянські розвідники разом з польськими патріотами — подружжям Зайонц Юзефом і Валерією, Владиславом Бохенеком, Юзефом Присаком та іншими товаришами по зброї зуміли запобігти підготовленому фашистами знищенню колишньої польської столиці міста Кракова, зберегти його історичні культурні пам'ятники».
(ТАРС)
* * *
… На моєму робочому столі поштова листівка із знайомим силуетом зимового Кракова. Енергійний, розмашистий почерк Юзефа Зайонца:
«Дорогий друже, капітане Михайлов!
Пишу ці рядки на порозі Нового року. Що несе він нам, усім людям?
Буде праця попереду, будуть грізні шторми. Але що б не сталося — кораблю нашої дружби йти вперед.
Без страху вдивляюся в Майбутнє. Я все такий же. Як і раніше, вірний нашому девізу: «Dum Spiro…». Поки живу… Поки дихаю…».
Книга, з якою ви щойно познайомились, задумана відразу після виходу розвідгрупи «Голос» із ворожого тилу.
Січень сорок п'ятого року. Відповідальне завдання командування нами успішно виконане, і вперше за довгі воєнні роки в мене з'явився вільний час. Я відчув потребу осмислити все, що мені й моїм товаришам довелося побачити, пережити.
Осмислити і розповісти…
Але кому? І як?
На художню розповідь я не зважувався.
Про публікування документальної повісті тоді не могло бути й мови. Розвідник, виконавши своє завдання, надовго — іноді назавжди — залишається невідомим, безіменним.
Все це я добре розумів, і все ж — і все ж списав чимало паперу, адресуючи свої записки лише одному читачеві — самому собі.
Згодом інші справи, події — і радісні, й сумні — надовго, на десятиліття затримали роботу над рукописом. Я згадав про нього, коли в пресі з'явилися розповіді про діяльність групи «Голос» у тилу ворога і були названі наші справжні імена.
Потім на телевізійні екрани вийшов «Майор Вихор». Нема потреби переповідати зміст фільму. Нагадаю лише, що герої його ціною власного життя врятували древню столицю Польщі — Краків. І хоча фільм художній, герої його збірні, чимало епізодів і трагічний фінал вигадані — багато глядачів, не без підстав, здогадалися, що в ньому йшлося про діяльність групи «Голос».
І от листи. Листи на адресу моїх товаришів. І на моє ім'я. Пишуть піонери, комсомольці, земляки-металурги, молоді воїни і ветерани війни. Пишуть із різних куточків Радянського Союзу, із братніх соціалістичних країн. Понад сім тисяч листів. І майже в кожному запитання: «Як усе було насправді?»
Читать дальше