Євген Березняк - Пароль «Dum Spiro…»

Біля входу в музей — пам'ятник Вдячності Радянській Армії. 27 січня 1945 року війська Першого Українського фронту визволили Освєнцім.

… П'ять років над королівським замком Вавель зловісно маяв прапор з чорною фашистською свастикою. П'ять років диміли печі Освєнціма. Як хижаки, накинулися гітлерівські війська, загони «Мертвої голови», фюрери різних рангів і повноважень на знівечену, залиту кров'ю землю. «Ми, — заявив оберкат Ганс Франк, — доб'ємося того, щоб стерлося навіки саме поняття «Польща»«.

В кінозалі музею нам показали двадцятихвилинний документальний фільм. Факти. Тільки факти… На екрані пропливають десятки тисяч приречених. Їх б'ють, цькують собаками… А ось і кінець їхньої путі: «баня» — сауна, де людей труїли газами, печі крематорію. Перед входом у крематорій піраміди взуття, дитячі речі, іграшки. І кадри Нюрнберзького процесу. Допит колишнього коменданта Освєнціма.

Коли його запитали: «Чи правда, що есесівці кидали дітей у палаючі печі?» — він підтвердив це, а далі заявив: «Діти раннього віку обов'язково знищувались, оскільки слабкість дитячого організму не дозволяла їм працювати… Дуже часто жінки ховали їх під свій одяг, але, звичайно, коли ми їх знаходили, то відбирали і знищували».

А це що таке? Склад тюків. На тюках написи: «Волосся чоловіче», «Волосся жіноче». Ним набивали матраци, з нього виробляли шкарпетки для німецьких підводників.

На екрані знову гори черевиків, гори трупів. Оркестр, створений з кращих музикантів Європи. Він виконує «Танго смерті», глушачи стогони нещасних.

Намагаючись знищити сліди своїх злочинів, гітлерівці в січні сорок п'ятого року висадили в повітря крематорій, розрахований на безперебійну роботу упродовж десятків років (через печі Освєнціма та інших таборів фашисти мали намір пропустити, за невеликим винятком, усю Польщу). Спалили і знищили табірну документацію. Навальний наступ Радянської Армії не тільки врятував польський народ від поголовного винищення, але й не дав знищити всі сліди звірства [19] Плани прямого фізичного знищення польського та інших слов'янських народів розроблялися Гітлером задовго до початку другої світової війни, як складова частина біснуватої ідеї про світове панування арійської раси і про завоювання «життєвого простору» для третього рейху. «Наша сила, — заявив Гітлер у промові, виголошеній 22 серпня 1939 року в Оберзальцбурзі на нараді головнокомандуючих вермахту, — полягає в нашій швидкості й натиску. Чінгісхан цілком свідомо, з легким серцем призвів до смерті мільйони жінок і дітей. Але історія бачить у ньому лише великого творця держави. Мене зовсім не цікавить, що думає про мене безсила західноєвропейська цивілізація. Я видав наказ і звелю розстріляти кожного, хто насмілиться сказати бодай слово проти принципу, що метою війни є не досягнення якоїсь певної лінії, а фізичне винищення противника. Тому я приготував — поки що для Сходу — свої загони «Мертвої голови» і дав їм наказ посилати на смерть без жалю й милосердя всіх чоловіків, жінок і дітей — поляків за походженням і які розмовляють польською мовою. Тільки таким чином ми здобудемо життєвий простір, який нам потрібен…» (Януш Гумковсшй, Казимир Лещинский. Польша во время гитлеровской оккупации. Варшава. Вид-во «Полонія», 1961, стор. 68). .

Багато документів і табірних споруд уціліло. В музеї Освєнціма ми бачили експонати, фотографії, які холодили душу. В таборі систематично проводились досліди над людьми. В'язнів опускали в крижану воду, щоб визначити, скільки часу людський організм може прожити в таких умовах. Проводились досліди з отруєними кулями, заразними хворобами, досліди по стерилізації чоловіків і жінок.

Як і де загинула наша Ганка? «Легкою» смертю в освєнцімській «бані»? В «експериментальному» блоці? В камері катувань? Крізь які муки пройшов цією просякнутою кров'ю землею наш друг і побратим Міхал Врубель? Особисто я зобов'язаний йому своїм життям.

До підніжжя урни з прахом багатьох жертв Освєнціма ми поклали букет троянд — червоних, як кров Ґанки і Татуся…

Мертві живуть, якщо живі їх пам'ятають.

Що й казати, одержувати листи від хороших людей завжди приємно. Та коли після телепередач і виступу «Комсомольской правды» листоноша став приносити листи пачками, я розгубився. Адже кожен адресат чекав моєї відповіді. 1 я сказав собі: ти ж учитель, а який учитель не радий запитанням? Перед тобою аудиторія. Хай незвичайна, хай розпростерлася вона від Владивостока до Будапешта і Софії, від Петрозаводська до Ужгорода і Кракова… Згадав село Веселе, перших своїх учнів. Уявив задумливі, допитливі очі дітей… Задля такої аудиторії не шкода і засидітися допізна.