Євген Березняк - Пароль «Dum Spiro…»

Знайшовся «Жених»: «Живий. Перебуваю Ставрополі, Короткова, 96. Колишній боєць Федорін Олександр Андрійович («Андрій»)»… Слідом за телеграмою на моє ім'я надійшов лист:

«Дорогий Євгене Степановичу! Пишу Вам як батькові чи братові. Я вдячний за те, що Ви допомогли мені А моїм товаришам повернутись у стрій бійців. Читав Вашу книгу і, наче в кіно, бачив усе, що нам довелось пережити у дні війни. Хворію: табірні болячки даються взнаки. Та духом не падаю».

Подав голос і Павло Якович Шиманський:

«Після виходу з тилу воював. До останнього дзвоника. До салюту. Демобілізувався — і на паровоз машиністом. З 1956 року працюю слюсарем на підприємстві. Старші сини і донька також трудяться. Закінчили автодорожний технікум. Молодший син навчається у школі.

… Ви запитуєте, де довелось служити після того, як ми вийшли з ворожого тилу. Нас, розвідників, одразу розхапали кого куди. Я став зв'язківцем. Всі ці роки нікому нічого не розповідав про своє минуле. А тут вийшла Ваша книга. Знайомі питають: «Це Ви той самий Шиманський?» — «Я», — кажу. — «Чого ж мовчали?» — «А що? Усі воювали. Кожен робив, що міг».

На цьому закінчую. Бажаю Вам здоров'я. З привітом».

Відгукнувся і Овсій Близняков. Він після війни залишився розвідником, правда, іншого покликання. Про післявоєнну свою діяльність він розповів мені в першому листі:

«З 1945 по 1967 рік працював у нафтовій промисловості об'єднання «Укрнафта» і в газовій виробничо-експлуатаційній промисловості тресту «Львівгаз».

У 1956 році закінчив Дрогобицький нафтовий технікум — здобув спеціальність техніка-механіка по устаткуванню нафтових і газових промислів. У даний час працюю інженером бурового устаткування і комплектації в Мозирській конторі глибокого розвідувального буріння тресту «Білнафтогазрозвідка»«.

Недавно я гостював у нього в Мозирі. Мені дуже сподобалося тихе зелене місто на березі Прип'яті — в самому серці Полісся.

Ми лежали біля багаття на свіжоскошеному сіні. Згадували минуле. А втім, більше мовчали. Раптом з-за повороту ріки заблимали вогники. Зелені, червоні. З темряви виступили силуети барж. І я почув схвильований, теплий голос Овсія:

— Пливуть, пливуть, голубчики. Везуть руду. Їм довго ще плисти. Ріками, каналами. А знаєш, командире, куди? В Польщу, в Краків, у Нову Гуту…

Закінчується наша розповідь. Читач познайомився з багатьма і радянськими, і польськими патріотами, без допомоги яких група «Голос» не змогла б виконати своє завдання. З багатьма, але не з усіма. Маємо на увазі бойових польських побратимів. Не всі імена вкладалися в композиційну тканину розповіді.

В записнику «капітана Михайлова» збереглися зашифровані імена, клички, короткі бойові характеристики. Під час зустрічей з Зайонцами, Бохенеком, Тадеком, Гардим я уточнив старі нотатки, виписав їх. Думаю, ці сторінки дещо доповнять нашу розповідь. Отже, імена, справи.

Тарговський Ігнац. Народився в 1897 році в Рибній. Колишній член Комуністичної партії Польщі. Під час окупації — член Польської робітничої партії. Селянин. Живе в Рибній. Нині член ПОРП. У його будинку певний час працювала радистка Комар, а пізніше була явочна квартира.

Очкось Станіслав (Скала) з Черніхува. Військове звання — капітан. Комуніст. Через нього група «Голос» одержувала цінну інформацію про передислокацію гітлерівців. Він був зв'язковим групи.

Ганцарчики Романі Ян(Збишек і Янек) — партизани-підпільники. Співробітничали з групою «Голос».

Питлік Франц. До війни — член Польської комуністичної спілки молоді. Під час окупації — заступник командира партизанського загону імені Людвіка Варинського. Подавав всіляку допомогу групі «Голос», брав участь разом з нашою групою в диверсіях. Нині — офіцер народної міліції.

Ленкевич Ян(Моравський) — член ПОРП. Зв'язковий групи «Голос».

Паєр Яніна(Янка) — донька Станіслава Очкося. В жовтні — грудні 1944 року була зв'язковою між Голосом і Грозою.

Солтикова Клара. Працюючи в штабі німецької частини прибиральницею, виносила і передавала зв'язковим групи «Голос» використану копірку, деякі документи.

Пашкевич-Бохенек Іванна— дружина Владислава Бохенека. Збирала для розвідгрупи «Голос» дані про розташування і переміщення німецьких військових частин у районі Кракова і містечка Величка. Економіст. Член ПОРП.

Гачол-Навара Станіслав. Під час окупації — командир з'єднаних партизанських загонів. Відзначений високими військовими нагородами Польщі. В грудні 1944 року група «Голос» перебувала в селі Завадка разом із загоном капітана Навари. Група «Голос» вийшла з села, а через годину польський загін під командуванням Навари прийняв бій.