Віктор Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

Серед близьких знайомих Павла Петровича — еліта імперського офіцерства — вузьке коло друзів — колишніх кавалергардів: князь Долгоруков, брати Безаки, граф Ржевуський (Жевуський), а також молоді нащадки титулованих родичів Скоропадського: графи Олсуф’єви, князі Кочубеї… Скоропадський забуває про Україну й ототожнює свою особу з вищим прошарком російської знаті — аристократією, що робить свою кар’єру навколо палацу Романових. Інколи відомості з України приносили листи письменників та етнографів із Чернігівщини Петра Дорошенка та Василя Горленка, з якими Павло Петрович підтримував «інтелектуальне» листування. Першу світову війну Скоропадський починає виконуючим обов’язки командира 1-ї кавалерійської бригади.

Павло Петрович Скоропадський між 1909 і 1912 роками стає ще й «братом»-масоном, причому до 1914 року доходить до 4-го ступеня «таємного майстра» масонства. Можливо, до масонства його привів великий князь і олімпієць Дмитро Павлович Романов, майбутній убивця Григорія Распутіна. Цікаво, що на схилі віку, визнавши своє спілкування з масонами, Скоропадський збреше, заявивши, що він «…був у ложах, але присягу не приймав». Адже у масонстві не є можливим відвідування таємних лож без прийняття присяги, а Скоропадський дійшов у «масонській роботі» мінімум до 6-го градуса-ступеня і приймав 6 присяг на вірність масонському ордену.

Павло Скоропадський «засвітився» у київській масонській ложі Святого Андрія Первозваного (шотландського обряду) і як член капітулу «Нарцис», куди входили масони високого рангу, та зі своїм стажем «масонських робіт», мав більше трьох років. Капітул «Нарцис» (шотландського обряду), в якому «достойним майстром» (главою ложі) був Сергій Моркотун («братами»: Артемій Галіп, Юрій Терапіано… до інших «масонських уставів» уже тоді належали Симон Петлюра (майбутній диктатор України 1918–1920), Володимир Чеховський (прем’єр Української республіки 1918–1919)…), був заснований у 1914 році під кураторством Великої ложі Італії «для робіт 4–6 ступенів містичного ордена мартиністів-розенкрейцерів». Цей капітул керував декількома ложами, що вели відлік своїх «робіт» іще з кінця XIX століття: ложа Володимира Рівноапостольного (її заснував легендарний француз-містик Папюс), Кирила і Мефодія, «Північне сяйво», «Йордан», «Данте», «З’єднаних слов’ян» і, можливо, інші. Капітул «Нарцис» перебував трохи осторонь від інших масонських лож України, що були засновані за підтримкою Великого Сходу Франції і Великої ложі Франції.

Багато блискучих інтелігентів початку XX століття були таємничими «вільними мулярами» — «братами»-масонами. Масонство, що сформувалося ще у шістнадцятому столітті в Західній Європі, висувало своїми завданнями: забезпечення свободи, рівності та братерства людей у процесі самопізнання, самовдосконалення та пізнання таємниць світобудови, формування нових відносин взаємної терпимості, поваги прав особистості та релігійних переконань.

Завданням кожного масона була постійна праця морального самовдосконалення — «обтісування каміння» і пізнання закодованих символів світобудови. У XX столітті масонство набуло надзвичайної політичної, економічної, культурної сили. Розроблена протягом століть конспіративна таємна організаційна структура дозволяла масонам Російської імперії маніпулювати партіями, організаціями, науковими товариствами, містичними гуртками, фінансовими структурами, залишаючись при цьому в глибокій тіні, інкогніто, невідомими не тільки активістам підконтрольних їм партій, але й всюдисущій царській поліції.

Серед масонства України не було помітних обмежень у національному та політичному планах, але все-таки більшість масонерії в Україні становили кадети та українські поступовці з ТУП, з партії соціалістів-федералістів. Певні обмеження в політичному сенсі під час вступу до масонерії були тільки для більшовиків і членів чорносотенних організацій «Союза Русского народа», «Союза Михаила Архангела»…

Російські та українські масони прагнули до встановлення буржуазного демократичного суспільства, до обмеження або ліквідації монархії. З перших кроків відродженого на початку XX століття російського масонства воно набуло опозиційного, стосовно царського режиму, політичного характеру. Масонами України велася постійна кампанія критики імператора Миколи II, Распутіна та царських фаворитів Трепова, Протопопова, Сухомлинова…

Масонство не зв’язане єдиним керівництвом, твердими рамками, конкретним віровченням… Це не релігійна організація, не політична партія, не клуб за інтересами… Одночасно це синтез безлічі суспільних ідей і структур, починаючи від піфагорійців і закінчуючи корпораціями будівельників. Масонство є наднаціональним і дотримується абсолютної таємниці внутрішнього життя та обрядів. Однак загальні цілі, завдання, символи, традиції поєднують масонів усього світу, перетворюючи їх у «братів» по «королівському мистецтву», у братів, які зобов’язані простягнути руку допомоги у важку хвилину навіть незнайомому й іншомовному братові-масону. Велика система протекції мала використовуватися лише для блага соціального, культурного, політичного, економічного, наукового прогресу суспільства. У Росії та в Україні масони були революційними та постійно будували план раптового удару по монархії.