Віктор Савченко - Павло Скоропадський — останній гетьман України

Українські історики часто-густо замовчують політичні переконання й особливості кар’єрного злету генерала Скоропадського, вказуючи, що політикою він почав займатися тільки з осені 1917 року. Але це не зовсім вірно. Маючи у числі своїх найближчих знайомих таких діячів, як масон Моркотун, дуже складно було зберегти «політичну невинність». У сорок три роки Скоропадський уже був сформованою людиною з ліберальним колом спілкування.

Першу світову війну Скоропадський починає командиром лейб-гвардії кінного полку. Особливо відзначився генерал Скоропадський у серпневих 1914 року боях російської армії у Східній Пруссії, коли кінна група генерала від кавалерії Хана Гусейна Нахічеванського (командувача гвардійського кавалерійського корпусу) 3–8 серпня повела зухвалий наступ у напрямку столиці Східної Пруссії Кенігсберга. У бою під Краупішкеном (Краушеном) генерал Скоропадський тимчасово командував 1-ю бригадою кінної гвардії, що брала участь у наступі на Кенігсберг разом з бригадою кавалергардів. Тоді, в бою за Краушен, особливо відзначився командир кавалергардського полку генерал-майор князь Долгоруков. Колись Долгоруков разом із Скоропадським починав службу у кавалергардському полку, а в 1914–1915 роках він був уже командиром цього славетного полку. На довгі роки між Скоропадським і Долгоруковим встановляться приятельські стосунки. Саме князь Олександр Михайлович Долгоруков стане останнім військовим міністром в уряді гетьмана Скоропадського. Князь Долгоруков 1917 року дослужився до посади командира 1-го кавалерійського корпусу і звання генерала від кавалерії.

У тім же бою за Краушен виявив героїзм півескадрон на чолі з ротмістром бароном Петром Миколайовичем Врангелем, який захопив німецьку батарею і вирішив результат бою.

Генерал Скоропадський повів кінну гвардію на Веркснюпенен на зміну кавалергардам, які вели тривалий бій проти німецьких військ. Тоді кіннота Скоропадського захопила німецьку батарею. Павло Петрович напише дружині: «…офіцери просто краса, можливо їм докорити за надмірну хоробрість». Успіх російської кавалерії був оплачений великими втратами: 103 вбитих та зниклих безвісти, 293 — поранено, полки кавалергардський і кінно-гвардійський втратили більше половини своїх офіцерів. Після цього бою Скоропадський приймає командування 1-ю бригадою кінної гвардії. За відчайдушну атаку біля Краушена полковник кінної гвардії князь Ерістов, генерал Скоропадський, а також ротмістр Врангель були нагороджені орденами Святого Георгія 4-го ступеня, а Врангель дістав іще чин полковника. З цим Георгіївським хрестом Павло Петрович не розлучався до 1919 року. Скоропадський увійшов до Георгіївської думи, члени якої визначали тих військових, хто був гідний Георгіївського хреста.

У вересні 1914 року генерал Скоропадський дістав подяку командувача 10-ї армії генерала Флуга за організацію оборони переправи на ріці Німан від німецьких військ. Тимчасово Павлові Петровичу довелося покомандувати кінною дивізією. Начальником штабу дивізії Скоропадський призначає барона П. Врангеля. Той у 1914–1915 роках стає його найближчим товаришем.

Згодом Павло Петрович повернувся до командування кінною бригадою, а потім знову командує лейб-гвардії кірасирською дивізією. Незабаром Павло Петрович став командувачем Першої бригади Першої Кінної гвардійської дивізії, до якої входили кавалергарди та кінно-гвардійці; командир Кінної дивізії генерал-лейтенант Казанков призначив Скоропадського своїм заступником. Але Павло Петрович вважав себе скривдженим і нервувався через це… Він характеризував М. Казанкова як нудного та грубого інтригана.

У 1915–1916 роках генерал Скоропадський тимчасово командував 1-ю кавалерійською дивізією, 5-ю гвардійською кавалерійською дивізією, а в липні 1915-го навіть якийсь час командує всім гвардійським корпусом 5-ї армії генерала В. Ромейка-Гурка. З літа 1916 року Скоропадський уже генерал-лейтенант.

Скоропадський згадував, що коли його дивізія тримала фронт на Дубіссі (річка у Литві, притока Німану), «…мої частини, стоячи на фланзі загального бойового порядку, захитались. Я перейшов з одним полком у контратаку, деякі частини пішли за мною, становище зміцнилось і дало нам можливість перейти в наступ».

У березні 1916 року Скоропадський став уже командувачем Першої гвардійської кавалерійської дивізії, що воювала у Прибалтиці, а в травні—липні та в жовтні—листопаді він тимчасово виконував обов’язки командувача Гвардійського кавалерійського корпусу на Західному фронті. Того ж року вже генерал-лейтенант Скоропадський тимчасово командує 8-м армійським корпусом. У квітні 1916 року гвардійський кінний корпус, у якому воював Скоропадський, було переведено зі складу Західного до Південно-Західного фронту й перебазовано із Прибалтики до України, на Волинь.