народ Російський - Російські казки

Жив собі чоловік; тримав багато овець. Узимку здоровецька вівця окотилась, і взяв він її з двору до хати з ягням. Настав вечір. Їде пан, попросився до нього переночувати. Підійшов під вікно і питає:

— Чоловіче, пустиш переночувати?

— А не будете вночі пустувати?

— Крий Боже! Нам би тільки темну нічку проспати.

— Заїжджайте, пане!

Заїхав пан з кучером у двір. Кучер коней повів, а пан до хати пішов. На панові величезний вовчий кожух. Зайшов до хати, Богові помолився, господарям поклонився:

— Будьте здорові, господарю з господинею!

— Ласкаво просимо, пане!

Сів пан на лаву. Вівця вовчий кожух угледіла і дивиться на пана; сама дивиться, а ногою туп — і раз, і двічі, і тричі. Пан каже:

— А що, чоловіче, вівця ногою тупає?

— Вона думає, що ви вовк, вовчий дух чує. Вона в мене вовків ловить; за цю зиму з десяток піймала.

— О, дорого б я за неї дав! Чи не продаси? В дорозі мені якраз згодиться.

— Продам, але дорого.

— Ет, чоловіче, та не дорожче грошей, у пана вистачить.

— Про мене, уважити можна.

— А скільки за неї правиш?

— П’ятсот рублів.

— Зглянься, багато! Візьми три сотеньки.

Ну, чоловік погодився, продав. Пан ніч переночував, на світанні встав і в путь зібрався; господарю три сотеньки віддав і вівцю взяв, посадив у сани і поїхав. Їде. Йдуть назустріч три вовки. Вівця угледіла вовків, так і скаче в санях. Пан каже кучеру:

— Треба пустити: ач, як вона роздрочилася. Враз упіймає.

А вона боїться.

Кучер і каже:

— Заждіть трішечки, пане, вона роздрочиться.

Порівнялися з ними вовки. Пан пустив вівцю; вівця злякалася вовків, у ліс шмигнула, куцим хвостом закрутила. Як вовки за нею майнули, тільки сніг зашелестів, а кучер за нею збирається. Допоки конячок випрягав, навздогін за вівцею скакав, вовки вівцю упіймали і шкуру з неї обідрали, самі в ліс накивали.

Кучер під’їхав — вівця на боку конає, а її шкура зідрана остигає. Повернувся до пана. Пан його питає:

— Чи не бачив чого?

— Ай, пане, добра вівця! Уся надірвалась, а вовкам не піддалась.

Чоловік три сотеньки отримав, сидить тепер, панові казочки розказує, а три сотеньки в кишені лежать.

Чорнушка — трав’яниста рослина, насіння якої використовують як прянощі у випіканні хліба. — Прим. пер. ( тут і далі ).

Бердо — одна з основних частин ткацького верстата; гребінь, через який пропускають нитки основи.

Дроги — віз.

Соха — плуг для орання землі.

Шворінь — стрижень, що слугує вертикальною віссю передка у візку.

Прядиво — волокна зі стебел конопель, які добувають тривалим вимочуванням (до двох років) конопляної маси у проточній воді. Волокна конопель відзначаються особливою міцністю.

Сажень — давня східнослов’янська міра довжини, що дорівнювала трьом аршинам (2,13 м).

Ширинка — коротке полотнище тканини на всю ширину; хустка, рушник, скатерть (зазвичай із вишивкою).

Проскура — у православному культі пшеничний хлібець із крутого тіста, який використовують у релігійних обрядах.

Мичка — пучок вичесаного льону, конопель чи вовни, підготовлений до прядіння.

Проскурниця — жінка, яка займається випіканням проскур.