народ Український - Українські казки

— Ти будеш перекладати книжечки з цієї повної скрині в цю порожню. І цієї роботи тобі вистачить на цілий рік.

Потім лишив пан на столі на один раз поїсти і каже:

— Оце тобі буде вся школа. А через рік я прийду.

Сказав пан так і пішов, а хлопця зачинив.

Лишився хлопець сам і почав боятися. Думає: «Поїм і ляжу спати». З'їв він усе те, що на столі було, і ліг спати. А коли прокинувся, на столі знову стояло на один раз поїсти. Як він ще раз поїв і ліг спати, знову була на столі та сама їжа. Хлопець подумав собі: «Це добре».

І призвичаївся він там. Побачив, що їсти є що, в хаті тепло, і взявся до роботи — почав перекладати книжечки. Так перекладав їх цілий рік, а коли скінчив перекладати, закрив скриню, і рік скінчився. Прийшов тоді до хлопця пан.

Лишив йому пан знову на один раз поїсти і сказав знову перекладати книжечки назад у ту саму скриню. А тоді замкнув хлопчика і пішов собі.

А коли вже другий рік кінчався і хлопець закінчував перекладати книжки, одну книжку він ніяк не міг помістити, ніяк не міг заперти скриню. Подивився у вікно — аж там пан йде. Подумав собі хлопчик: «Пан скаже, що я погано перекладав. Той раз було добре, а тепер недобре». І він сховав ту книжечку в кишеню.

Зайшов пан до хати і каже:

— Ну що ж, ти свою роботу вже зробив. Ходімо, я зараз віднесу тебе на те місце, де забрав від твоєї мами.

Як сказав, так і зробив. За якусь мить вони вже були на тому місці, де пан забрав хлопчика від мами. І пішов хлопець дорогою додому.

А мати кілька разів ходила до міста, та ніде не могла знайти школу і думала вже, що ніколи більше сина не побачить. А тут дивиться — син іде додому. Зраділа вона, почала розпитувати, де він був, що бачив. Та що міг сказати хлопець, коли нічого не бачив?

Із того часу син із мамою стали разом жити і заробляти на їжу. Мама брала роботу додому і дома пряла. А син, як підріс, ходив до багачів і робив у них тяжкі роботи.

Одного разу зимою лишився хлопець сам удома, а в хаті було дуже холодно. Став він і думає: «Доки ми будемо так бідувати? Я ще небагато прожив, а вже так набідувався». І згадав він, що колись був у пана і перекладав книжечки з повної скрині в порожню. А ще згадав, що він сховав у кишеню маленьку книжечку. Знайшов її, відкрив і побачив портрет пана, в якого служив два роки.

І раптом той пан до нього із книжки заговорив. Хлопець почув людський голос, злякався і закрив книжку. А голос чути й далі:

— …Ти не бійся мене, ти в мене служив два роки і зробив велике діло. Тепер я буду служити тобі до смерті. Що тобі треба, відкрий книжку і попроси в мене. Всі твої бажання буде виконано.

Хлопець подумав і сказав:

— Я б хотів, щоб у мене в хаті було тепло.

І відразу в хаті зробилося тепло. Тоді хлопець відкрив книжку знову і каже:

— Тепер я хочу щоб на столі було що їсти.

І на столі з'явилося все, чого душа бажає.

А в ту пору прийшла хлопцева мати. Побачила вона, що в хаті так тепло, і говорить:

— Ти, напевно, всі дрова спалив. Як тепер я буду варити обід?

А він і каже:

— Мамо, відсьогодні ви вже ні про дрова не будете думати, ні про їжу. Сідаймо до столу та будемо обідати.

Мама як уздріла, що на столі так багато усіляких наїдків, то здивувалася і питає:

— Звідкіля ти це все маєш? Може, де вкрав?

А хлопець і говорить:

— Ми й красти ніколи не підемо, та їсти будемо мати.

І з того часу стали вони в достатках жити.

Отак вони жили, жили собі, й надумав хлопець женитися. І вирішив він свататися до царівни. Мати злякалася:

— Що ти, сину, собі думаєш! Як ми підемо до царя сватати його дочку, коли їм не рівня?

А син каже:

— Ви зачекайте, я вийду надвір. А як вернуся, то вам скажу, можемо сватати царську дочку чи ні.

Вийшов він надвір, відкрив свою книжечку а вона й каже:

— Що господар просить?

Хлопець питає:

— Можу я в царя сватати дочку чи не можу?

А книжка говорить:

— Можеш сватати, коли хочеш. Ми всі цареві бажання виконаємо.

На другий день пішла мати до царя сватати дочку. Йшла вона довго, цілих два тижні. Прийшла нарешті до царського палацу та й каже цареві:

— Найясніший царю, хочу просити вас, щоб ви свою дочку віддали за мого сина заміж.

А цар питає:

— Скільки ж ти йшла сюди до мене пішки?

— Два тижні, — сказала вона.

— Через два тижні щоб ти пригнала моїй дочці сто лисів на шубу. Щоб вона мала в чому їхати вінчатися. А не приженеш, то й тебе покараю, й твого сина. Будеш знати, як сватати царську дочку.

Думає собі жінка: «Оце вже доведеться зі світом прощатися. Як я виконаю таке завдання?»