Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Неспокій Мацюся зріс, коли назавтра, о певній годині, з’явився його іноземний вихователь, щоб розпочати уроки. Проте не минуло й половини уроку, як Мацюся покликали до тронного залу.

– Оце від’їздять посли держав, що оголосили нам війну.

– А куди вони їдуть?

– Додому.

Мацюсеві здалося дивним, що посли можуть так вільно виїхати, одначе краще так, ніж коли б тих послів посадили на палю чи піддали тортурам.

– А навіщо вони прийшли?

– Попрощатися з вашою королівською величністю.

– Я повинен вдати ображеного? – спитав він тихо, щоб не почули лакеї, бо інакше вони втратили б до нього повагу.

– Ні, ваша королівська величність попрощаєтеся з ними люб’язно. Зрештою, вони це зроблять самі.

Посли не були зв’язані, ні на ногах, ні на руках у них не було кайданів.

– Ми прийшли попрощатися з вашою королівською величністю. Нам дуже прикро, що починається війна. Ми зробили все, щоб не допустити її. На жаль, нам це не вдалося. Ми змушені повернути вашій королівській величності одержані ордени, бо нам не випадає носити ордени держави, з якою наші уряди ведуть війну.

Церемоніймейстер прийняв од них ордени.

– Дякуємо вашій королівській величності за гостинність у вашій чудовій столиці, звідки ми виносимо найприємніші спогади. Ми не маємо сумніву, що це маленьке непорозуміння незабаром закінчиться і давня щира дружба знову об’єднає наші уряди.

Мацюсь підвівся і спокійним голосом відказав:

– Скажіть вашим урядам, що я радий, що спалахнула війна. Ми постараємося якнайшвидше вас перемогти – а умови миру запропонуємо м’які. Так чинили мої предки.

Один з послів ледь посміхнувся, низько вклонився, церемоніймейстер тричі стукнув об підлогу срібною палицею і виголосив:

– Аудієнцію закінчено.

Промова короля Мацюся, надрукована в усіх газетах, викликала захват. Перед королівським палацом зібрався величезний натовп. Вітальним вигукам не було кінця. Так минуло три дні. А король Мацюсь даремно ждав, коли, нарешті, його покличуть. Не для того ж існує війна, щоб королі вчили граматику, писали диктанти й розв’язували арифметичні задачки.

Страшенно зажурений ходив Мацюсь по саду, коли почув знайоме кування зозулі. Хвилина – і в його руці дорогоцінний лист від Фелека.

«Їду на фронт. Батько напився, як і обіцяв, але замість лягти спати, почав лаштуватися в дорогу. Він не знайшов баклажки, складаного ножа й патронташа. Подумав, що це мої витівки, й здорово мене відлупцював. Сьогодні або завтра вночі втечу з дому. Був на залізниці. Солдати обіцяли взяти мене з собою. Може, ваша королівська величність захоче дати мені якесь доручення, то я чекатиму о сьомій годині. Не завадила б мені в дорозі ковбаса, краще копчена, пляшка горілки й трохи тютюну».

Прикро, коли король змушений нишком, мов злодій, скрадатися з палацу. А ще гірше, коли такій подорожі передує екскурсія до їдальні, де одночасно зникає пляшка коньяку, ковбаса й великий шматок лосося.

«Війна, – думав Мацюсь. – Адже на війні можна навіть убивати».

Мацюсь був дуже сумний, а Фелек сяяв.

– Коньяк ще краще за горілку. Нічого, що нема тютюну, – Фелек насушив собі листя, а далі одержуватиме звичайну солдатську порцію. – Не пропадемо. Шкода тільки, що головнокомандуючий – тюхтій.

– Як це тюхтій?.. Хто такий?

Мацюсеві кров ударила в голову. Знову його обдурили міністри. Виявляється, війська вже тиждень як у дорозі, вже відбулися дві не дуже вдалі битви, а військо очолив старий генерал, про якого навіть батько Фелека, щоправда, трохи п’яний, сказав: йолоп. Мацюсь, можливо, поїде лише один раз на фронт, та й то в таке місце, де йому ніщо не загрожуватиме. Мацюсь буде вчитися, а народ його захищатиме. Коли привезуть поранених у столицю, Мацюсь відвідає їх у шпиталі, а коли вб’ють генерала, Мацюсь буде на похороні.

– Як же це? Виходить, не я захищатиму народ, а народ захищатиме мене?

А як же королівська честь? А що про нього подумає Іренка? Отже він, король Мацюсь, тільки на те й король, щоб учити граматику й дарувати дівчаткам ляльки, великі, аж до стелі. Ну, якщо так думають міністри, то вони погано знають Мацюся.

Фелек доїдав п’яту пригорщу малини, коли Мацюсь шарпнув його за плече й сказав:

– Фелеку!

– Слухаю, ваша величносте.

– Хочеш бути моїм другом?

– Слухаю, ваша величносте.

– Фелеку, те, що я тобі зараз скажу, таємниця. Пам’ятай про це і не зрадь мене.

– Слухаю, ваша величносте.

– Сьогодні вночі я втечу з тобою на фронт.