Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

Через годину хлопчаки на вулицях кричали на весь голос:

– Термінове повідомлення! Криза Кабінету міністрів!

Це означало, що міністри посварилися.

Криза Кабінету міністрів була така: прем’єр-міністр удавав ображеного й відмовлявся бути старшим. Міністр шляхів сполучення сказав, що не може перевозити війська, бо не має необхідної кількості паровозів. Міністр освіти зазначив, що вчителі, мабуть, підуть на війну, а тому школярі ще більше битимуть шибки й псуватимуть парти, отже й він зрікається свого поста.

На четверту годину було призначено надзвичайну нараду.

Король Мацюсь, скориставшись з метушні, прокрався в королівський сад і голосно свиснув раз і вдруге, та Фелек не з’явився.

«З ким би порадитись у таку важку хвилину? – Мацюсь відчував, що на ньому лежить велика відповідальність, але виходу не бачив. – Що робити?»

[Раптом пригадалось Мацюсеві, що будь-яку серйозну справу слід починати молитвою. Так навчила колись його мила матуся. Король Мацюсь рішуче пройшов у глиб парку, де його ніхто не бачив, і звернувся до Бога з палкою молитвою.

– Я маленький хлопчик, – промовляв Мацюсь, – без Твоєї, Боже, помочі, не дам собі ради. З Твоєї волі отримав я королівську корону, то підтримай мене зараз, коли я вскочив у таку халепу.

Наполегливо молив Мацюсь Бога про допомогу, і гарячі сльози збігали по його щоках. Перед Господом Богом навіть королям не соромно плакати.

Отож плакав король Мацюсь і молився, аж доки заснув, спершись на березовий пеньок.]

І приснилося Мацюсеві, що батько його сидить на троні, а перед ним стоять, виструнчившись, усі міністри. Раптом великий годинник тронного залу – востаннє накручений чотириста років тому – задзвонив, наче церковний дзвін. До зали зайшов церемоніймейстер, а за ним двадцятеро лакеїв внесли золоту труну. Тоді король-батько зійшов з трону і ліг у ту труну, а церемоніймейстер зняв корону з голови батька і одягнув її на Мацюсеву голову. Мацюсь хотів сісти на трон, коли бачить – там знову сидить його батько, але вже без корони і якийсь дивний, ніби тінь. І сказав йому батько:

– Мацюсю, церемоніймейстер віддав тобі мою корону, а я тобі даю свій розум.

І тінь короля взяла в руки власну голову. В Мацюся аж серце завмерло, що ж тепер буде!

Але хтось шарпнув Мацюся, і він прокинувся.

– Ваша величносте, скоро четверта година.

Підвівся Мацюсь з трави, на якій щойно спав, і відчув себе якось приємніше, ніж тоді, коли вставав з ліжка. Не знав він, що згодом не одну ніч проведе так просто неба на траві, що надовго розпрощається зі своєю королівською постіллю.

І так само, як Мацюсеві й снилося, церемоніймейстер подав йому корону. А рівно о четвертій в залі засідань задзвонив у дзвіночок король Мацюсь і сказав:

– Панове, починаємо дебати.

– Прошу слова, – озвався прем’єр-міністр.

І почав довжелезну промову про те, що не може більше працювати, що жаль йому залишати короля самого в таку тяжку хвилину, але він змушений подати у відставку, бо давно хворіє.

Те ж саме сказали чотири інших міністри.

Мацюсь анітрішечки не злякався, лише відказав:

– Все це дуже добре, але зараз війна й немає часу на хвороби та втому. Ви, пане старший міністр, знаєте всі справи, отже, повинні залишитися. Коли я виграю війну, тоді поговоримо.

– Але в газетах писали, що я йду у відставку.

– А тепер напишуть, що ви залишаєтесь, бо таке моє прохання.

Король Мацюсь хотів сказати: «Такий мій наказ», проте, мабуть, розум батька підказав йому в таку важливу хвилину замінити слово «наказ» на «прохання».

– Панове, ми повинні захищати батьківщину, повинні захищати нашу честь.

– То ваша величність воюватиме з трьома державами? – запитав військовий міністр.

– А що ж ти хочеш, пане міністр, щоб я просив у них миру? Адже я правнук Павла Переможця. [Господь нам помагатиме.]

Сподобалася міністрам така промова, і старший міністр був задоволений, що король його просить. Він ще трохи покомизився для годиться, та зрештою погодився залишитись.

Довго тривала нарада, а коли скінчилася, хлопчаки на вулицях загукали:

– Надзвичайний випуск! Кризу ліквідовано!

Це означало, що міністри помирилися.

Мацюсь був трохи здивований, що на засіданні нічого не згадувалося про те, як він, Мацюсь, виступатиме з промовою перед народом, як їхатиме білим конем на чолі хороброго війська. Говорили про залізниці, гроші, сухарі, чоботи для війська, про сіно, овес, воли й свині, ніби не про війну йшлося, а про щось зовсім інше. Мацюсь багато чув про давні битви, але нічого не знав про сучасну війну. І от скоро він мав пізнати її, мав зрозуміти, навіщо ці сухарі й чоботи і що в них спільного з війною.