Януш Корчак - Мацюсеві пригоди

– А хто ж вашій величності забороняє й наказує?

– Міністри, – відповів Мацюсь. – Коли був живий тато, я робив те, що наказував він.

– Звісно, тоді ти був королівською високістю, престолонаступником, а тато твій був королівською величністю – королем, але тепер…

– Тепер у стократ гірше. Цих міністрів ціла купа.

– Військові чи цивільні?

– Лише один військовий – то військовий міністр.

– А інші цивільні?

– Я не знаю, що таке цивільні.

– Цивільні – це такі, що не носять мундирів і шабель.

– Ну, так, цивільні.

Фелек кинув у рот повну пригорщу малини й глибоко замислився. Після того нерішуче й спроквола запитав:

– У королівському саду є вишні?

Мацюся здивувало таке запитання, але, відчуваючи до Фелека велике довір’я, він сказав, що є й вишні, й груші, і обіцяв крізь ґрати передавати їх Фелекові, скільки той забажає.

– Отже, часто бачитися нам не випадає, бо нас можуть вистежити. Вдаватимемо, що ми незнайомі. Будемо листуватися. Листи кластимемо на огорожі (поруч з листом можуть лежати вишні). Коли цю таємну кореспонденцію буде покладено, ваша королівська величність свисне, і я все заберу.

– А коли в тебе буде готова відповідь, ти свиснеш, – зрадів Мацюсь.

– Королю не свистять, – рішуче відказав Фелек, – я мушу подати сигнал інакше – стану віддалік і куватиму зозулею.

– Гаразд, – згодився Мацюсь. – А коли ти знову прийдеш?

Фелек довго щось обмірковував і нарешті відповів:

– Я не можу приходити сюди без дозволу. Мій батько взводний, і в нього дуже добрий зір. Батько не дозволив мені навіть підходити до огорожі королівського саду і багато разів попереджав: «Дивись, Фелеку, щоб тобі ніколи не спало на думку лізти по вишні в королівський сад. Пам’ятай це твердо, так само, як і те, що я твій рідний батько: коли тебе там спіймають, я здеру з тебе шкуру й живого з рук не випущу».

Мацюсь знітився. Це було б жахливо. З такими труднощами знайшов він друга, і от, з його, Мацюсевої, вини з цього друга можуть здерти шкуру! Ні, справді, це вже надто велика небезпека.

– Ну, а як же ти тепер повернешся додому? – спитав стурбований Мацюсь.

– Хай ваша величність залишить мене, а я вже якось дам собі раду.

Мацюсь визнав ці слова слушними й вийшов з малинника. І саме вчасно, бо іноземний вихователь, занепокоєний відсутністю короля, пильно розшукував його в королівському саду.

Мацюсь і Фелек діяли тепер спільно, хоч їх і роз’єднували ґрати. В присутності лікаря, який щотижня зважував Мацюся і вимірював, щоб знати, як росте й набирається сили маленький король, Мацюсь часто зітхав і скаржився на самотність, а одного разу навіть згадав при військовому міністрові, що дуже хотів би вчитися військовій справі.

– Може, ви, пане міністре, знаєте якогось взводного, що міг би давати мені уроки?

– Звичайно, бажання вашої величності вчитися військовій справі дуже добре, але чому вас має вчити взводний?

– Може, навіть син взводного, – зрадів Мацюсь.

Військовий міністр насупив брови й записав вимогу короля.

Мацюсь зітхнув: знав, що той відповість.

– Про вимогу вашої величності я доповім на найближчому засіданні ради міністрів.

«Нічого з цього не вийде; надішлють до нього, певно, якогось старого генерала». – подумав Мацюсь.

Проте сталося інакше. На найближчому засіданні ради міністрів обговорювали лише одне: королю Мацюсеві оголосили війну одразу три держави.

Війна!

Недарма Мацюсь був правнуком хороброго Павла Переможця – кров у нього заграла. О, коли б мати скло, що запалює ворожий порох на віддалі, і шапку-невидимку!

Мацюсь чекав до вечора, чекав другого дня до полудня. І даремно. Про війну сказав йому Фелек. На кожний попередній лист Фелек кував лише тричі, а цього разу прокував, мабуть, із сто разів. Мацюсь збагнув, що в листі буде надзвичайне повідомлення. Проте він і гадки не мав, що таке надзвичайне. Війни вже давно не було, бо Стефан Розумний умів жити в злагоді з сусідами, і хоч великої дружби між ними не відчувалося, одначе й відвертої війни ні він сам не проголошував, ні інші не наважувались йому оголосити.

Зрозуміло: вороги скористалися з того, що Мацюсь маленький і недосвідчений. Але тим дужче прагнув Мацюсь довести, що вони помилилися, що король Мацюсь, хоч і малий, зуміє оборонити свою країну. Лист Фелека повідомляв:

« Три держави оголосили вашій королівській величності війну. Батько мій завжди нахвалявся, що при першій же звістці про війну нап’ється з радощів. Я жду цього, бо нам необхідно побачитись».