Редьярд Кіплінґ - Книга джунглів

– У моїй голові гуде, наче там оселився бджолиний рій, – похмуро пролунало згори.

Мауглі зіслизнув із дерева й гнівно вигукнув:

– Я повернувся тільки заради Багіри, а не задля тебе, гладкий старий Балу.

– Мені байдуже, – ображено стенув плечима ведмідь. – Тоді скажи Заповітні Слова Джунглів, яких я навчав тебе сьогодні.

– Слова якого народу? – набундючившись, уточнив Мауглі, щоби продемонструвати Багірі свою вченість. – У джунглях багато говірок, я знаю їх усі.

– То коли ти такий знаменитий учений, промов-бо Слово Народу Мисливців.

– Ми з тобою однієї крові, ти і я! – вигукнув Мауглі, наслідуючи ведмедя, як це роблять усі мисливці.

– Чудово. А тепер – Слово Птахів.

Мауглі повторив ту саму фразу, свиснувши, наче яструб.

– А зараз Слово Зміїного Народу, – попрохала Багіра.

Відповіддю було люте шипіння і сміх – Мауглі почав плескати в долоні й стрибнув на спину Багірі. Зручненько влаштувавшись, він корчив кумедні гримаси ведмедеві, гамселячи п’ятами по лискучих боках Багіри.

– Стусан був доречним, – лагідно пробуркотів Балу, з гордістю плескаючи себе по пухнастому череві. – Колись ти, Жабенятко, ще згадаєш мене… Тепер тобі нікого боятися!

– Окрім його власного племені, – провуркотіла Багіра. – Але побережи мої ребра, Маленький Брате. Що за гопак у мене на спині?

– Я матиму власну Зграю! – Мауглі захоплено пустував на спині пантери. – Ми стрибатимемо з гілки на гілку й кидатимемо багнюку в старого Балу…

– Це що за нове безумство? – скривилася Багіра.

– Вони мені обіцяли…

Величезна ведмежа лапа скинула нахабне хлоп’я на землю.

– Мауглі, – розсердився Балу, – ти спілкувався з бандар-логами [1] Бандар-логи – мавпи. Мовою гінді Bandar – «мавпа», а log – «народ». , Мавпячим Народом?

Багіра дивилася гостро, її очі були схожі на камені яшми.

– Ти знаєшся із сірими мавпами? З народом, який не шанує Закону й харчується всіляким непотребом? Яка ганьба!

– Вони пожаліли мене, коли Балу наставив мені синців, – ледь не плачучи, відповів Мауглі. – Навіть спустилися на землю. Ніхто, крім них, мене не пожалів!

– Мавпячі жалощі… – чмихнув ведмідь. – І що було далі?

– Вони мене смачно нагодували. Віднесли на верхівку дерева і сказали, що я для них єдинокровний брат… тільки безхвостий. І що невдовзі я стану їхнім ватагом.

– У мавп немає ватажка, – сказала Багіра. – Усе це брехня. Вони постійно брешуть.

– Ну то й що? – не вгамовувався Мауглі. – Бандар-логи ходять, як і я, на двох ногах. Граються цілий день… Я хотів би піти до них…

– Послухай мене, людська дитино! – Балу рвучко підняв Мауглі з землі; його голос загуркотів, наче грім спекотної ночі: – Я навчив тебе Закону Джунглів, який не стосується Мавпячого Народу. Цей народ поза Законом. Вони не мають своєї мови, лише поцуплені слова, що їх вони запозичують в інших, коли підслуховують, піддивляються та підстерігають, сидячи на деревах. Їхні звичаї – не наші звичаї. Вони живуть без ватажка. Ні про що не пам’ятають. Базікають і вихваляються, начебто вони видатний народ і замислили великі справи у джунглях, але варто впасти горіху, і вони вже сміються, про все забувши. Ніхто у джунглях не приятелює з ними. Ми не п’ємо там, де п’ють мавпи, не ходимо туди, куди ходять мавпи, не полюємо там, де полюють вони, не помираємо там, де вони помирають. Чи ти чув від мене хоча б одне-однісіньке слово про бандар-логів?

Не встиг Балу закінчити фразу, як із дерев посипалися градом горіхи й уламки гілок; почувся кашель і виття; верхівки дерев захиталися.

– Із Мавпячим Народом водитися заборонено, – сказав Балу. – Не забувай про це!

– Так, заборонено, – сказала Багіра. – Але я однаково вважаю, що Балу мав тебе попередити.

– Я?.. Я? Невже мені могло спасти на думку, що він водитиме компанію з такою поганню? Мавпячий Народ! Тьху!

І знову горіхи градом посипалися на їхні голови, тож ведмідь з пантерою втекли, прихопивши із собою Мауглі.

Ведмідь казав про мавп щиру правду. Вони жили у верхів’ях дерев, та оскільки звірі рідко дивляться вгору, то мавпам і Народу Джунглів не доводилося здибатися. Проте коли до мавп потрапляв хворий вовк або поранений тигр, вони знущалися зі слабких і на забаву жбурляли в них ломаччям та горіхами. Мавпи здіймали вереск, волали безглузді пісеньки, кликали Народ Джунглів до себе на дерева чубитися, затівали через дрібниці сварки проміж себе та полишали мертвих мавп абиде. Вони постійно збиралися обрати собі ватажка і затвердити свої закони та звичаї, проте так і не зробили цього, бо мали куцу пам’ять. Жодна тварина не могла до них дістатися, та ніхто й не звертав на них уваги – саме тому мавпи зраділи, коли Мауглі почав гратися з ними, за що Балу на нього розсердився.