Редьярд Кіплінґ: Книга джунглів

«Мене вітають, бо я вбив Шер-Хана», – подумав хлопець.

– Відьмак! Вовче поріддя! Демон із джунглів! Забирайся геть, ти нам не потрібен! Стріляй, Бульдео… – у бік Мауглі полетіло каміння і висохлий послід.

Пролунав постріл, у відповідь тужливо заревів поранений буйвіл. Тепер люди лементували:

– Знову чари! Він уміє замовляти кулі! Бульдео влучив у власну худобину…

– Що тут відбувається? – запитав спантеличений Мауглі, коли каміння полетіло з потрійною силою.

– Вони схожі на Зграю, ці твої родичі, – Акела незворушно всівся в придорожню куряву. – З усього видно, тебе проганяють.

– Вовчий годованець! Геть із села! – верескнув брахман, метляючи гілочкою священної рослини тулсі [2] Тулсі – базилік священний. .

– Знову? Раніше мене проганяли за те, що я людина, тепер – за те, що я вовк. Ходімо звідси, Акело…

До Мауглі з воріт вибігла жінка – то була Мессуа:

– Мій хлопчику! Вони кажуть, що ти чаклун і можеш перевтілюватися у вовка! Але я їм не вірю! Я знаю: це ти вбив тигра, який забрав мого сина. Але молю тебе – іди, бо вони не залишать тебе живого…

– Повернись, Мессуо! – заревів натовп. – Повернися, або ми заб’ємо камінням і тебе!

Мауглі зайшовся уривчастим, злим сміхом – один із каменів влучив йому в обличчя.

– Повертайся, Мессуо. Вони верзуть дурниці. Я не чаклун і справді помстився за твого сина. Прощавай! Біжи щодуху, бо за тобою підуть буйволи… Акело, жени череду до брами!

Виття Акели наче підштовхнуло буйволів уперед. Череда льотом пролетіла сільською вуличкою, змітаючи все на своєму шляху. Мауглі презирливо вигукнув:

– Гей ви! Відтепер я не пастиму вашу череду. І подякуйте добрій Мессуа за те, що я не наслав своїх вовків на село!..

Мауглі повернувся і пішов геть поруч із Самотнім Вовком. Час від часу він піднімав очі догори, до ясних зір, і почувався майже щасливим…

Зійшов місяць, і рівнина зробилася білою, наче молоко. У цьому світлі налякані селяни ще довго спостерігали, як Мауглі, несучи на голові важкий пакунок, легко біжить вовчою риссю, залишаючи позаду милю за милею, а обабіч нього трусять двоє великих вовків. У сільському храмі знову били дзвони. Мессуа ридма ридала, а Бульдео так забрехався у своїй оповіді, що з його слів виходило, ніби Акела стояв перед ним на задніх лапах і говорив до нього людською мовою.

Місяць уже ховався, коли Мауглі з обома вовками зупинився біля печери Матері-Вовчиці. Мауглі крикнув:

– Мамо! Мене вигнали з людської зграї! Але я дотримав свого слова і прийшов зі шкурою Шер-Хана!

Збентежена Ракша, покликавши малят-вовченят, вийшла з лігва. Її очі засяяли, коли вона побачила шкуру.

– Того дня, коли він просунув свою голову до нашої печери, переслідуючи тебе, Жабенятко, я сказала йому, що колись мисливець стане дичиною. Ти вчинив правильно!

– Чудові лови, Маленький Брате, – пролунав із кущів низький хрипкуватий голос. Багіра за один стрибок опинилася біля босих ніг Мауглі й ніжно потерлася об них. – Ми нудилися без тебе у джунглях!

Усі разом вони зійшли на Скелю Ради. Мауглі прослав хутро тигра на пласкому камені, де раніше сидів Акела, закріпивши його краї чотирма бамбуковими кілочками. Самотній Вовк улігся на шкуру. «Дивіться, дивіться, вовки!» – понісся над джунглями його заклик. Відтоді як молоді вовки скинули Акелу, у Зграї не було ватажка, і багато вовків полювали чи билися там і тоді, де й коли їм заманеться. Однак за звичкою вони прийшли на заклик старого Акели. Дехто, втрапивши з необачності до тенет, шкутильгав, деякі були в ранах від мисливських куль. Багато хто захляв і помер. Але, попри це, Зграя зібралася, щоби поглянути на смугасту шкуру Шер-Хана, розіп’яту на Скелі, та його величезні пазурі на кінчиках лап, що безсило теліпалися.

Мауглі тріумфально загукав, він кружляв і стрибав, доки не захекався від утоми:

– Егей, вовки! Дивіться уважно! Чи дотримав я своєї обіцянки?

– Так! – в один голос продзявкотіли вовки. – Акело, будь нашим ватажком! Будь нашим ватажком, людський сину! Ми мріємо знову стати Вільним Народом!

– Ні, – промуркотіла Багіра. – Нічого в цьому житті не можна повторити. Коли ви наїстеся, то знову втратите клепку… Ви змагалися за свободу – і ви отримали її. От і все…

– Людська та вовча зграї прогнали мене, – сказав Мауглі. – Відтепер я буду сам-один полювати у джунглях.

– Ми будемо поруч із тобою, – вигукнули сини Матері-Вовчиці.

І Мауглі пішов звідти, і відтоді полював лише з чотирма братами.