Редьярд Кіплінґ - Книга джунглів

Пролунало гарчання розбурканого ситого тигра.

– Донизу, Акело, жени їх мерщій донизу!

Буйволи на одну мить завмерли на кручі, але, гнані мисливською піснею вовка, помчали вниз наввипередки, і зупинити їх було неможливо, а пісок та каміння летіли в ярок. Уже на бігу Рама зачув Шер-Хана й заревів, а Мауглі на його хребтині переможно заволав:

– Еге-ге! Тепер ти зрозумів, хто там? Уперед!..

Навала чорних рогів, спінених морд і вирячених очей прокотилася дном яруги. Шер-Хан, зачувши гуркіт копитиськ, важкувато встав та, накульгуючи, заметався, шукаючи порятунку, проте виходу з прямовисних скель не було. Буйволи ревли, це ревище підхоплювала інша частина череди. Тигр намагався обійти буйволиць, щоби уникнути пастки, однак зрозумів, що з ним сталося найстрашніше. Рама хвицонув, спіткнувся, під його копитами опинилося щось м’яке, – і майнув уперед на рівнину. За ним помчала решта худоби – зіткнення здавалося неминучим.

Мауглі зліз із шиї Рами, розмахуючи палицею.

– Акело, мерщій розганяй їх! Інакше вони наскочать одне на одного… Ось так! І обережно – усе вже скінчилося…

Вовки кружляли довкола череди, злегка зачіпаючи буйволів, а Мауглі за допомогою палиці вдалося завернути Раму, і все стадо потягнулося за ватажком до заплави.

Шер-Хана затоптали – і до його мертвого тіла вже зліталися шуліки.

– Побратими, ось вона – псяча смерть! – Мауглі вийняв ножа, що його завжди носив на шиї відтоді, як оселився межи людьми. – Він був боягузом, і його шкурі на Скелі Ради саме місце…

Підліток, який виріс у селі, не зміг би злупити шкуру з величезної тварини. Але Мауглі чудово знав, як це робити. Він цілу годину бурчав і сварився, здираючи та шматуючи Шер-Ханове хутро, а вовки йому допомагали.

Несподівано чиясь рука лягла йому на плече. Мауглі повернувся й побачив Бульдео. Хлопці розповіли мисливцеві про те, що з худобою відбувається щось дивне, і він, роздратований, спустився в долину, аби покарати Мауглі. Вовки, які здалеку помітили людину, встигли зникнути.

– Що це за дурниці? – вигукнув Бульдео. – Чи ж тобі обдерти тигра? Де його забили буйволи? Невже це той кульгавий людожер? Його голова коштує сто рупій. Ну добре, я пробачаю тобі і, можливо, навіть дам тобі одну рупію з нагороди, коли віднесу шкуру до міста… – Бульдео витягнув з-за пазухи кремінь та кресало й нахилився обсмалити Шер-Ханові вуса, аби привид тигра його не турбував.

– Гм, – обізвався Мауглі, й далі обдираючи лапу Шер-Хана. – Отже, ти хочеш віднести його хутро до Кханівари й отримати нагороду. А я, може, отримаю рупію… Прибери-но вогонь, дідусю! Ця шкіра мені самому потрібна…

– Яке ти маєш право так розмовляти з найпершим мисливцем у селі? Хіба це ти його здолав? Буйволяча дурість допомогла тобі прикінчити ситого тигра, і ти, злидарське поріддя, навіть не здатен обдерти його як слід… Ти… ти не отримаєш ніякої нагороди! Геть звідси!

– Клянуся буйволом, який був викупом за моє життя, невже мені доведеться й далі слухати цю стару мавпу? – Мауглі випростався і неголосно свиснув: – Акело, сюди! Цей чоловік мені остогид!

Наступної миті Бульдео зненацька опинився на траві, а коли опритомнів, то знову мало не зомлів: над ним стояв здоровецький сірий вовк, а Мауглі, ніби нічого й не сталося, і далі обдирав тигра.

– Визнаю твою слушність, Будьдео, – промовив Мауглі. – Я не потребую жодного мідяка з цієї нагороди. Поміж мною й цим кривим тигром була війна – і я переміг.

Для старого мисливця вовк, який слухається хлопчину-чужинця, що помстився тигрові-людожеру, не був звичайним звіром із джунглів. У голові Бульдео промайнула думка, що тут не обійшлося без чарів.

– Магараджо! Володарю! – прохрипів він.

– Так? – насмішкувато відгукнувся Мауглі.

– Я знав, що ти не звичайний підпасок. Чи ти дозволиш мені піти, чи твій прислужник роздере мене на шматки?

– Іди з миром. Тільки ж гляди – наступного разу не чіпай мою здобич. Відпусти його, Акело.

Бульдео поспіхом пошкутильгав до села, щохвилини озираючись, аби пересвідчитись, що Мауглі не перетворився на щось жахливе. А коли він дістався до села, то стільки намолов про магію, чари й відьмування, що брахман не на жарт перелякався…

Наближався вечір, коли Мауглі закінчив обдирати яскраво-руду Шер-Ханову шкуру. Потім він ретельно її заховав і звернувся до Акели з проханням зібрати буйволів та корів із телятами, щоби відігнати череду до села.

Уже в сутінках, підходячи разом з Акелою та худобою до брами, Мауглі побачив за огорожею поселення полум’я смолоскипів і почув, як у храмі б’ють у дзвони та сурмлять у сурми. Біля воріт його чекала переважна більшість селян.