Редьярд Кіплінґ: Книга джунглів

День у день водив Мауглі буйволів до багнистих заплав, день у день бачив Сірого Брата ген-ген на рівнині (й тому знав, що Шер-Хан іще не повернувся), день у день він лежав у траві, дослухаючись до звуків навкруги, і згадував про колишнє життя у джунглях.

Нарешті настав день, коли Мауглі не побачив Сірого Брата на умовленому місці й, засміявшись, погнав буйволів до ярка, де росло дерево дхак, всуціль укрите золотаво-червоними квітами. Там сидів Сірий Брат, і кожна шерстинка в його хутрі стирчала дибки.

– Тигр ховався цілий місяць, щоби ти нічого не помітив, – хекаючи, проказав Сірий Брат, – але минулої ночі він приплентався сюди разом із Табакі.

Мауглі спохмурнів.

– Я не боюся Шер-Хана, але Табакі надзвичайно хитрий.

– Тобі не треба його остерігатися, – промовив Сірий Брат. – На світанку я зустрів Табакі. Тепер він ділиться своїми хитрощами зі стерв’ятниками, але перед тим, як я переламав йому хребет, він розпатякав мені все. Сьогодні ввечері Шер-Хан збирається підстерегти тебе біля брами. А зараз він ховається в глибокому пересохлому рівчаку біля річки.

– Він їв сьогодні чи полюватиме натщесерце?

– На світанку він убив кабана, а потім зійшов до водопою. Ти знаєш: Шер-Хан не здатен голодувати навіть заради помсти.

– Дурень! Наситився, наповнив черево водою і мріє, що я чекатиму, доки він виспиться? Кажеш, він у ярузі? Ет, якби ж нас було хоча б десятеро… Мої буйволи не нападатимуть, доки не почують тигра, а от я, на жаль, не вмію говорити їхньою мовою! Може, мені варто провести їх по тигрячому сліду, аби вони його відчули?

– Він навмисне переплив річку, щоби слід загубився, – відповів вовк.

– Це порада Табакі; сам він би нізащо не зметикував, – Мауглі замислився. – Великий яр виходить на рівнину через півмилі звідси. Я можу повести череду навкруги, через джунглі, до самого верхів’я яруги, а потім зійти донизу, але тоді Шер-Хан вислизне від нас по дну рівчака. Треба загородити інший край. Сірий Брате, ти зможеш розділити череду навпіл?

– Не знаю, може, і не вдасться, але зі мною надійний помічник.

Сірий Брат відбіг убік і стрибнув у яму. Звідти з’явилася добре знайома Мауглі велика сіра голова.

– Акело! Акело! – захоплено гукав Мауглі, плескаючи в долоні. – А я ж знав, що ти мене не забудеш! Нам належить добряче потрудитися. Розділи череду навпіл, Акело. Згуртуй буйволиць із телятами, а робочих буйволів – окремо.

Обидва вовки підтюпцем побігли до буйволів і невдовзі заметлялися в череді, зганяючи тварин у дві групки. До однієї потрапили буйволиці, які захищали телят; вони люто рили копитами землю, готові кинутися на вовка й затоптати його насмерть. Буйволи та молоді бички поводилися спокійніше, але теж форкали й позирали палаючими очима. Навіть люди не зуміли б розділити незчисленну череду так спритно і блискавично.

– Що робити далі? – відсапуючись, запитав Акела. – Кажи швидше – нам важко утримувати їх нарізно!

Мауглі застрибнув на спину могутнього Рами.

– Акело, жени буйволів поближче до джунглів, а ти, Сірий Брате, коли ми щезнемо з очей, відтісни буйволиць до балки.

– Як далеко? – Сірий Брат клацнув іклами.

– Туди, де схили найкрутіші, щоби Шер-Хан не зміг вискочити! – крикнув Мауглі. – І тримай їх там, доки ми не наблизимось.

Буйволи, зачувши виття Акели, рвонули вперед, а Сірий Брат виринув із трави й завмер перед буйволицями. Ті майнули до нього, і він понісся перед самою чередою до виярка. Акела тим часом гнав буйволів угору схилом.

План Мауглі був простий: він хотів піднятися схилом, а звідти повести буйволів униз вузьким і глибоким яром, аби Шер-Хан опинився між ними й розлюченими коровами. Ситий, обважнілий тигр не здатен боротися як слід і не зможе видертися по схилу.

Дорогою хлопець заспокоював своїх буйволів; Акела біг позаду й підганяв тих, хто відставав, тишком-нишком, щоби не сполохати Шер-Хана. Нарешті буйволи опинились у призначеному місці: біля вкритого рослинністю урвища. З цієї висоти було видно всю низину, але Мауглі цікавили тільки схили яру. Він навіть присвиснув від утіхи, адже схили виявилися майже прямовисними, а плющ і ліани не втримали б тигра, якби він спробував втекти із пастки.

– Акело, дозволь буйволам перепочинок, – звелів Мауглі. – Нехай принюхаються, адже вони ще не зачули його. Я тим часом повідомлю Шер-Ханові, хто до нього завітав.

Склавши долоні рупором, він крикнув у байрак, аж луна пішла:

– Це я, Мауглі! Чи не час твоїй смугастій шкурі до Скелі Ради?