Редьярд Кіплінґ - Книга джунглів

Брахман знав, що Мессуа – дружина найбагатшого чоловіка в селі, а тому, піднявши очі до неба, урочисто прорік:

– Що джунглі забрали, те вони й віддали. Відведи хлопчика до свого дому, сестро. І не забувай шанувати брахмана, якому відкриваються і минуле, і майбутнє.

«Клянуся буйволом, який викупив моє життя, – розмірковував Мауглі, – це нагадує мені оглядини на Скелі Ради. Тільки я вже не вовк, а людина…»

Жінка з браслетами повела його за собою, і натовп поступово розійшовся.

У хатині були лаковане ліжко, помережаний візерунками великий глиняний глек, мідні чавуни для куховаріння. У невеликій заглибині стояло погруддя індуїстського божка, а на стіні висіло справжнє дзеркало, куплене на сільському ярмарку. Мессуа нагодувала Мауглі молоком і коржиками. Жінці справді здавалося, что повернувся її загублений син.

Коли хлопчик поїв, вона лагідно погладила його по голівці й мовила:

– Натху… Натху… Ти пам’ятаєш, як я подарувала тобі новенькі черевички?

Мауглі не знав цього імені, але жінка сумно провадила далі, торкнувшись до його загрубілих п’ят:

– Ні, ці ноги ніколи не носили черевиків… Але ти страшенно схожий на мого Натху – і віднині будеш моїм сином.

Мауглі прожив усе життя в печері, тому в хатині почувався незручно, проте, розгледівши солом’яний дах і відчинене віконечко, зрозумів, що будь-якої миті зможе піти звідси.

«Чи варто бути людиною, – промовив він сам до себе, – якщо не розумієш людської мови? Тут я такий само недотепний і німий, якою була б людина у джунглях. Насамперед мені потрібно вивчити їхню мову».

Живучи з вовками, хлопчик навчився наслідувати голоси всіх тварин – від кличу оленів до рохкання диких свиней. Нині ж, щойно Мессуа промовляла якесь слово, Мауглі дуже схоже наслідував звуки її мовлення – і ще до настання темряви запам’ятав назви багатьох речей у будиночку. Коли ж настав час вкладатися спати, він відмовився лягати в цьому місці, вельми схожому на пастку, і щойно вхідні двері зачинилися – вистрибнув у вікно.

– Не примушуй його, – зупинив Мессуа її чоловік. – З усього видно, що хлопчак іще ніколи не спав у ліжку. Якщо його насправді прислали лісові боги замість нашого сина, то він нікуди не втече…

Тільки-но Мауглі випростався у високій траві обабіч поля, як чиясь сіра морда уткнулася йому в шию.

– Ф-фу! – форкнув Сірий Брат, найстарший із синів Матері-Вовчиці, – від тебе смердить димом і хлівом – точнісінько, як від людини. Маленький Брате, я приніс звістку.

– Що там, у джунглях? – запитав Мауглі, міцно стискаючи його в обіймах.

– Усе гаразд, окрім попечених Червоною Квіткою молодих вовків. А тепер слухай: Шер-Хан пішов геть і буде на ловах далеко, доки його обсмалені вуса не відростуть. Одначе він присягнувся, що після повернення скине в річку твої кісточки.

– Це ми ще побачимо, я також пам’ятаю свою обіцянку… Сірий Брате, дякую тобі, що прийшов, але я так утомився від новизни… Ти все ж таки й далі принось мені новини.

– Ти не забудеш, що ти вовк? Люди не змусять тебе відмовитися від нас?

– Нізащо! Я люблю вас усіх. Але пам’ятаю і те, як Зграя мене вигнала.

– А звідси не можуть тебе витурити? Адже люди є люди, Маленький Брате! Коли я прийду сюди знову, чекай мене в бамбукових заростях поблизу пасовиська…

Протягом трьох місяців Мауглі майже не виходив за сільську браму – він вивчав звичаї та порядки людей. Він навчився прикривати тіло, і це його дуже обмежувало. Хлопець зрозумів, як рахують гроші, хоча це йому було не потрібно, і як обробляють землю, у чому він не бачив жодної користі. До того ж дітлахи селян дражнили його – але, на щастя, Закон Джунглів виховав у ньому стриманість. Мауглі знав, що вбивати людських дитинчат негідно мисливця, і тільки це стримувало його від того, аби розірвати на шматки кількох блазнів. Мауглі не усвідомлював власної сили – у джунглях він почувався значно слабшим за багатьох тварин, але в селі торочили, що цей хлопчисько сильний, неначе бик.

Хлопець також не мав жодного уявлення про кастові відмінності між людьми. Коли одного разу осел гончара провалився в яму з рідкою глиною, Мауглі витягнув його звідти за хвоста й допоміг господареві повантажити на нього крам. Цей учинок обурив село – оскільки гончар належав до найнижчої касти, не кажучи вже про віслюка. Брахман почав сварити Мауглі, а той у відповідь пригрозив і його посадити на віслюка. Після цього чоловікові Мессуа порадили якомога скоріше прилаштувати хлопчину до якогось ремесла. І вже наступного дня Мауглі відрядили на луки біля річки – пасти буйволів. Він був неймовірно задоволений цим.