Редьярд Кіплінґ: Місто Страшної Ночи (збірка)

Вона була дочка гімалайського горянина Сону та його дружини Джаде. Одного літа в них не вродила кукурудза, а тоді ще на їхньому єдиному ланочку опійного маку над долиною Сатледжу, недалеко від Котґарха, похазяйнували вночі два ведмеді. Отож узимку Сону з дружиною перейшли в християнство і понесли своє дитя до місії охрестити. Котґархський пастор дав дівчинці ім’я Елізабет — а горяни -пахарі[1] Для зручності читачів значення іншомовних слів та виразів, виділених крусивом, подаємо як посторінково, так і наприкінці книжки в короткому словнику. Пахарі — народність на заході Гімалаїв, дослівно «горяни». вимовляли його «Ліспет».

Згодом у Котґархську долину прийшла холера і забрала Сону та Джаде, а Ліспет стала чи то служницею, чи то компаньйонкою дружини тодішнього котгархського пастора. Було це в ті часи, коли всевладдя «моравських братів» [2] Ідеться про місіонерів з чину «моравських» чи то «богемських братів», що виник у Чехії в XV ст. і розповсюдив свою діяльність в багатьох країнах світу. В середині XIX ст. «моравські брати» намагалися заснувати місію на території Пенджаба. У 1885–1856 рр. двоє з цих місіонерів, які жили в Котґархі, здійснювали мандрівки в Гімалаї й навертали горян у християнство. у тих краях уже минулось, але Котґарх іще не зовсім забув свій титул «Володаря Північних Гір» [3] Ідеться про в Котґархі, засновану в 1847 році, яка вважалася одним з головних центрів християнства в Пенджабі (звідси й походили її назва «Володарка Північних Гір» й відповідно — титул міста). .

Хтозна, чи то християнство так пішло на користь Ліспет, чи й боги її народу подбали б за неї не гірше, а тільки вдалася вона дуже вродлива. А коли горянка буває вродлива, то варто проїхати п’ятдесят миль бездоріжжям, аби лише глянути на неї. У Ліспет було античне обличчя — одне з тих облич, що їх ми так часто бачимо на картинах і так рідко в житті. Шкіру вона мала світлу, мов слонова кістка, і була, як на тамтешніх горян, на диво висока. І очі мала прегарні, а якби ще не сукня з гидкого вибивного перкалю, який так полюбляють по місіях, то, зустрівши її несподівано десь на узгір’ї, ви б подумали, що то сама Діана, давньоримська богиня, на полюванні.

Ліспет легко сприйняла християнство і, ставши дорослою, не відкинулась від нього, як чимало горянок. Одноплемінні не любили її, бо вона, мовляв, зробилася білою жінкою і щодня вмивалась; а пасторова дружина не знала, як з нею поводитись. Ну як таки примушувати величну богиню п’яти футів і десяти дюймів зросту мити тарілки? Отож Ліспет бавилася з пасторовими дітьми, ходила до недільної школи, перечитувала всі книжки, що були в домі, й дедалі гарнішала, як казкова королівна. Пасторова дружина казала, що їй би слід найнятись у Шімлі [4] Шімла — невелике місто в передгір’ях Гімалаїв, було літньою резиденцією колоніальної влади і місцем відпочинку англійців у сезон спеки. нянькою або ще на якусь «чисту» службу. Та Ліспет не хотіла йти служити. Їй і так жилось дуже добре.

Коли до Котґарха навідувались які-небудь мандрівники — за тих часів це бувало не часто, — Ліспет звичайно замикалась у своїй кімнаті, боячись, що її заберуть та відвезуть до Шімли чи ще кудись у незнаний світ.

Якось, уже коли їй минуло сімнадцять років, Ліспет пішла прогулятись. Гуляла вона не так, як англійки — з півтори милі пішки, а назад в екіпажі. Ні, під час своїх «прогуляночок» вона проходила за день по двадцять, по тридцять миль і сходила всі гори від Котґарха аж до Наркунди. Того разу вона вернулась додому аж смерком — спустилась у Котґарх крутезним узгір’ям із чимсь важким на руках. Пасторова дружина саме дрімала у вітальні, коли Ліспет, геть засапана й виморена, внесла туди свою ношу. Поклавши її на канапі, вона сказала простісінько:

— Це мій чоловік. Я знайшла його на шляху до Багі. Він розбився. Ми його доглядатимемо, а як одужає, ваш чоловік нас звінчає.

То Ліспет уперше згадала про свої шлюбні наміри, і пасторова дружина аж скрикнула, вжахнувшись. Проте спершу треба було подбати про чоловіка, що лежав на канапі. То був молодий англієць із рваною, аж до кістки, раною на голові. Ліспет пояснила, що знайшла його під горою та й принесла оце додому. Він ледве дихав і був непритомний.