Редьярд Кіплінґ - Місто Страшної Ночи (збірка)

Ось історія чоловіка, що свавільно переступив безпечні межі звичного пристойного товариства і дорого за те заплатив.

Той чоловік, по-перше, знав забагато, по-друге, бачив забагато. Він надто глибоко зацікавився тубільним життям; але більше з ним такого не буде.

В самому серці міста, за басті [17] Басті — селище, передмістя, міська дільниця. Джітха-Меґджі, лежить Амір-Натхів завулок, що впирається в стіну, пробиту одним заґратованим віконцем. На розі завулка стоїть великий корівник, а стіни по обидва боки його глухі, без вікон. Ані Сучет Сінх, ані Ґаур Чанд не хочуть, щоб їхнє жіноцтво дивилось на світ. Якби й Дурґа Чаран держався їхньої думки, він був би нині щасливіший, а маленька Бішеша могла б сама замісити собі хліб. То з її покою дивилось заґратоване віконце у вузький темний завулок, куди ніколи не заглядало сонце і де в синій тванюці вилежувалися буйволи. Бішеші було п’ятнадцять років, вона вже овдовіла й день і ніч молила богів, щоб послали їй коханця, бо не любила самотності.

Якось той чоловік, що ми згадували — звався він Тріджеґо, — заблукав, гуляючи, до Амір-Натхового завулка і, поминувши буйволів, спіткнувся об велику купу полови.

А тоді він побачив, що завулок глухий, і почув з-за гратчастого віконця тихенький смішок. Вельми приємний був той сміх, і Тріджеґо, знаючи, що добра давня «Тисяча й одна ніч» — чудовий путівник у всіх життєвих пригодах, підійшов до самого віконця й пошепки проказав ту строфу з «Любовної пісні Гара Даяля», що починається словами:

Як людині встояти перед відкритим лицем сонця чи коханцеві перед своєю коханою?

Коли ноги мої не вдержать мене, о серце мого серця, чи моя в тім вина, що мене засліпила твоя врода?

За ґратами тихо дзенькнули обручки на жіночих руках, і тоненький голосок повів пісню далі з п’ятої строфи:

О леле! Як же зоря має сказати лотосові про свою любов, коли браму небесну зачинено й насувається дощ?

Відняли в мене кохану й завезли її в’ючаками на північ.

А на ногах залізні кайдани, що перше були в мене на серці.

Покличте лучників, нехай ладнають…

Голосок раптом умовк, і Тріджеґо вийшов з Амір-Натхового завулка, дивуючись: що ж це за жінка, що зуміла так напам’ять підхопити «Любовну пісню Гара Даяля»?

Другого ранку, коли він їхав на службу, якась стара баба кинула йому в бідку пакуночок. У ньому була половинка розбитого скляного браслета, одна криваво-червона квітка дгака [18] Дгака — криваво-червона квітка. , жменька бгуси [19] Бгуса — полова. тобто полови для буйволів, і одинадцять зерняток кардамону. Пакуночок той був листом — не звичайним, необачно-відвертим, а безпечним, незрозумілим для чужого ока любовним посланням.

Тріджеґо, як уже згадувано, знав забагато про такі речі. Англійцям не слід розуміти мову речових листів. А він, приїхавши на службу, розіклав усі ті дрібнички на столі й почав розгадувати їхній зміст.

Розбитий скляний браслет по всій Індії означає вдову, бо коли чоловік помирає, браслети на руках у жінки розбивають. І Тріджего відразу збагнув, про що повідомляє його та скляночка. Квітка дгака може означати і «бажаю», і «прийди», і «перекажи», і «стережись» — як до того, що буде в листі разом з нею. Одне зернятко кардамону означає ревнощі: та коли в листі є кілька однакових предметів, вони втрачають своє символічне значення і вказують на час або — якщо до них додано ладан, грудочку сиру чи шафран — на місце зустрічі. Отже, лист читався так: «Удова — квітка дгака і бгуса — об одинадцятій годині». Жменька бгуси напоумила Гріджеґо далі. Він здогадався (такі листи взагалі багато полишають на здогад), що то натяк на купу полови, об яку він перечепився в Амір-Натховому завулку, що листа послала жінка за гратчастим вікном і що вона вдова. А отже, повний зміст листа був такий: «Удова в завулку, де купа бгуси, бажає, щоб ти прийшов об одинадцятій годині».

Тріджеґо засміявся і кинув увесь той мотлох у камін. Він знав, що на Сході чоловіки не ходять під вікна до своїх коханок об одинадцятій годині ранку, а жінки не призначають побачень за тиждень наперед. Отож увечері того самого дня, накинувши бурку [20] Бурка — довга чадра, що вкриває всю постать магометанки. , під якою не видно, чоловік ти чи жінка, він прийшов до Амір-Натхового завулка. Тільки-но гонги в місті вибили одинадцяту, голосок за гратами заспівав «Любовну пісню Гара Даяля» — ті строфи, де дівчина- пантанка [21] Патани (пантани) — нащадки афганців з війська мусульманських завойовників; жили переважно на північному заході Індії. Тут — дикі розбійники з гір. благає Гара Даяля вернутись. Тубільною мовою ця пісенька справді звучить прегарно. Коли перекласти по-нашому, так жалісно не вийде. Ось приблизно які її слова: