Брати Грімм - Казки

А хлопцеві приснилося, що він поїхав на полювання й натрапив на прекрасного оленя.

Прокинувся він уранці та й каже молодій:

— Я їду на полювання. Злякалася дівчина і просить його:

— Не їдь з дому, я боюся, щоб не сталося там з тобою якогось лиха.

Та хлопець сказав:

— Ні, я мушу їхати і їду.

Устав він, пішов до лісу і скоро справді натрапив на величного оленя, такого самісінького, як йому приснився. Він прицілився і вже хотів вистрілити в нього, та олень рвонув з [167] місця і вистрибом побіг геть. Хлопець помчав за ним.

Так він мчав за оленем через зарості та виярки цілий день і нітрохи не стомився. А ввечері олень раптом зник у нього з–перед очей. Хлопець озирнувся й побачив, що він стоїть перед відьминою хаткою. Він постукав у двері. Відьма вийшла з хатки і спитала його:

— Що тобі треба так пізно і як ти опинився серед цього лісу?

— Ви не бачили тут оленя? — спитав її хлопець.

— Бачила, — сказала відьма, — я його добре знаю.

А песик, що вийшов з хатки разом із відьмою, злісно загавкав на нього.

— Цить, лиха почваро, а то я тебе застрілю, — сказав хлопець.

— Що? — сердито крикнула відьма. — Ти хочеш убити мого песика?

І вона миттю обернула хлопця в камінь.

А молода вдома чекає на нього не дочекається. І думає собі: «Мабуть, із ним сталося якесь лихо. Недарма я так боялася і в мене було так тяжко на серці».

А тим часом брат молодого стояв собі вдома коло золотих лілей. Аж бачить: одна раптом опала.

— Ой лихо, — сказав він, — із братом сталося велике нещастя, треба поїхати до нього, може, я його врятую.

А батько й каже йому:

— Лишайся вдома, що я робитиму, як ще й тебе втрачу?

— Я мушу їхати і поїду.

Сів він на свого золотого коня й поїхав. І заїхав у великий ліс, де лежав його брат, обернений [168] у камінь. Відьма вийшла з хатки, погукала його й хотіла також зачарувати, але він не підійшов ближче до неї, а сказав:

— Я застрілю тебе, якщо ти не знімеш чарів із мого брата.

Відьма торкнулася пальцем каменя, хоч як їй не хотілося цього робити, і він зразу ж набув людської подоби й ожив.

Брати зраділи, що бачать один одного, обнялися, поцілувались і поїхали разом з лісу, один до своєї молодої дружини, а другий до батька.

І батько сказав:

— Я знав, що ти врятував брата, бо золота лілея знов підвелася й цвіте, як цвіла.

Відтоді всі вони жили щасливо до самої смерті.

ЧОРТ ІЗ ТРЬОМА ЗОЛОТИМИ ВОЛОСИНАМИ

Шила собі одна жінка, і народився в неї синок. А народився він у сорочці, тому ворожка наворожила хлопцеві, що, коли йому мине сімнадцять років, він одружиться з королівною. Трапилося так, що невдовзі по тому в село завітав король, але ніхто не знав, що то він. І ось король почав розпитувати в людей про новини, а вони й кажуть йому:

— Цими днями в селі народився хлопчик у сорочці. А як дитина народиться в сорочці, то матиме щастя в житті. І ворожка наворожила хлопчикові, що в сімнадцять років він одружиться з королівною.

А в того короля було лихе серце. Почув він про те ворожіння й розсердився: щоб якийсь там злидар одружився з королівною! Пішов він до батьків дитини, прикинувся дуже добрим та й каже їм:

— Ви люди бідні, віддайте мені дитину на виховання.

Спершу батьки відмовлялися, але чужинець обіцяв їм великі гроші, і вони подумали собі: «Хлопчик народився щасливим, то йому біди і в чужих не буде». Тому вони врешті погодились і віддали чужинцеві дитину.

Король поклав хлопчика в коробку й повіз її з собою. А коли доїхав до глибокого місця [170] на річці, кинув коробку у воду. «Отепер, — думає, — моя дочка врятована від небажаного жениха».

Але коробка не потонула, а попливла, мов човник, і в неї не просякла жодна крапля води.

Так вона допливла до млина за дві милі від королівської столиці й застрягла там біля греблі. А на березі саме стояв мірошників наймит. Побачив він коробку й підтяг її гачком до берега, подумав, що знайшов великий скарб. Відкрив він коробку, а там лежить дитина, жива й здорова.

Що йому робити? Відніс він дитину своїм господарям. А в мірошника не було дітей. Побачили мірошник та його дружина хлопчика, зраділи та й кажуть:

— Це нам сам Бог послав його.

Вони дбали про знайду, як про власного сина,, і з нього виріс чесний, порядний хлопець.

Одного разу короля загнала негода до млина. Побачив він там хлопця та й питає мірошника, чи то його син.

— Ні, — відповів мірошник, — це знайда. Сімнадцять років тому його прибило до греблі в коробці, і наш наймит витяг його з води.