Радий Полонский - Таємниця країни суниць (збірка)

Коли сорока майнула над доріжкою під горбом, їй здалося, що нею йдуть Оті Самі Троє. Вона зробила над друзями коло, пильно приглянулась і про-стрекотіла сама собі:

—Так! Вони йдуть до Підлабузнівська!..

Діти, зайняті цікавою розмовою, не помітили сороки-білобоки.

—Чому і в лісі, і в Хвалькові про нас говорили так, ніби тут усі на нас чекали? — цікавився Дениско.

Ясно, в тому була якась таємниця. Кузька охоче відказав:

—А я все знаю! Різьблена скринька — це страшна річ. Мені ще мати казала, що Бевзь Четвертий страшенно її чекав усе своє життя. Та так і не діждався.

—А хто такий Бевзь Четвертий?

—Ну... Це ще коли не було Бевзя П’ятого, то був Бевзь Четвертий. Ні, навпаки, я знаю! Це ще коли був Бевзь Четвертий, так не було Бевзя П’ятого. Бевзь Четвертий був найрозумніший. А Бевзь П’ятий — ще розумніший.

Про історію Країни Суниць Кузька, як бачите, мав досить туманне уявлення. Та й не дивно, бо тут не було шкіл.

—Кажи далі.

—Мати мені казала: колись у давнину Країні Суниць наврочили, що сюди прийде трійко чужих дивних дітей з різьбленою скринькою. І якщо у них ту скриньку викрадуть, то почнуться діла-діла..

—Які?

—Ну, я цього не знаю...

—А ти згадай, що тобі ще казала мати?

—А я ніколи нічого не забуваю! Я найрозумніший, найкращий, найсмїливіший і найсильніший!

— Кузінько, а що ти мені обіцяв? — нагадала Лариска.

Кузька спалахнув. Антошка подумав, що Кузька має сором. Коли так — з нього ще можна зробити людину.

Лариска спитала:

—А хто твоя мати?

О! — з захватом вигукнув Кузька.— Вона найстрашніша! Вона найогидніша і найжахливіша в світі!

—Хіба ж так можна!..— злякалась Лариска.— Про маму?

—А яка вона мені мама! Вона — мачуха! Ні в кого немає мачухи, а в мене є!

—Неправда,— заперечила дівчинка.— В нашому класі є один хлопчик, так у нього теж мачуха. Вона хороша і дуже його любить. І він її любить.

—А в мене — найстрашніша! — повторив Кузька.— Тільки я її не боюся. А вона мене боїться.

—Чому?

—Бо я її можу перевернути на жабу.

—Бреши більше! — презирливо кинув Антошка.

—Правда! Я все можу!

—Хвалько! А мене ти можеш перевернути на жабу? — Антошка звернув до Кузьки своє гостре підборіддя і хвацько відкинув назад жовту стрішку волосся.

Дениско всміхався собі під носа, а Лариска затримала подих і чекала, що відповість хвалько.

—Тебе не можу,— спокійно відказав Кузька.— А мачуху можу.

—Це ж чому?

—Я до неї потрапив, коли ще був зовсім маленький. І довго-довго жив у неї в норі.

— У норі? А чого це вона живе у норі?

—Бо вона відьма,— повідомив Кузька.— Я ж усе знаю, ви слухайте!.. Щоб відьма не поїла всіх дітей у Країні Суниць, тут здавна є таке чаклунство: кого вона захоче з’їсти, той дістане силу перевернути її на жабу.

— А вона їсть дітей? — жахнулася Лариска.

—Вона б їла, так оте старе чаклунство не дозволяє.

—А тебе хотіла з’їсти?

—Хотіла. Вона мене взяла до себе ще маленьким і сказала, що вона моя мама. Всі так і звикли, що вона мати. А один добрий їжачок мені розказав, що вона зовсім ніяка не мати, а мачуха. Доки я був малий — доти був потрібний. А тоді виріс, їй уже не підходив, і вона захотіла мене з’їсти. Що тоді було!.. Вона вже нагострила зуби, розклала вогонь. І тільки до мене торкнулась, як щось загуде, задвиготить, загримить. Вона впала, почала кігтями дряпати каміння, заголосила... Це збувалося чаклунство. Її почало корчити, бити об підлогу. Вона як закричить: «Іди від мене, Кузько! Не спокутуй мене, йди геть! Я тобі більше не мати!..» Я був пішов, а вона кричить страшним голосом: «Зажди! Я тебе благаю: не перевертай мене на жабу!.. Ну, я махнув рукою та й пішов. Ото й усе.

—А як же ти можеш перевернути її на жабу?

—Для цього є таке закляття. Таке гарне-гарне, віршик такий. Як тільки я його скажу — вона зробиться жабою.

—А ти його знаєш?

—Я все знаю! — гукнув Кузька. А тоді додав: — А закляття не знаю.

Антошка спинився, ліг на спину просто на дорозі і почав дригати ногами. Всі злякалися і кинулися до нього:

—Антошко, що з тобою?

—Я не можу! — через силу вимовив він.— Він уміє перевернути відьму на жабу... Умру од сміху!.. Він усе добре вміє, тільки забув найголовніше!..

Всі теж сміялися, навіть Кузька ніяково всміхався. Він ображатися не вмів.

Лариска торкнула його за рукав, і Кузька враз зробився серйозний і зосереджений.

Кузінько, а навіщо ж ти був потрібен відьмі, коли був маленький?

—Вона на мені сушила своє пір’я.